ТАЇНСТВО КОНФІРМАЦІЇ ТІСНІШЕ ПОЄДУЄ НАС
ІЗ ХРИСТОМ І ЦЕРКВОЮ
І неділя місяця (6 листопада 2011 р.)
Таїнство дару Святого Духа
О. Вальдемар МЕЙКА ОМІ
Київсько-Житомирська Дієцезія
ПРОПОВІДЬ
1. Вступ
Готуємося до Євхаристійного Конгресу, який є особливим проявом євхаристійного культу. Важливою формою приготування до цієї події є ґрунтовна катехізація про Євхаристію. Ми звикли називати Таїнство Миропомазання даром Святого Духа. Сьогодні ми будемо спиратися на зв’язок Таїнства Миропомазання з Євхаристією, розглядаючи тему: «Євхаристія таїнством дару Святого Духа». Прагнемо побачити це обдарування Духом у двох аспектах: під час Літургії слова й під час св. Причастя.
2. Святий Дух як Дар у Літургії слова
Придивімося спочатку хронологічно першій частині Євхаристії, якою є Літургія слова, намагаючись зробити пневматологічну інтерпретацію. Другий Ватиканський собор нагадує нам, що коли в Церкві читається Святе Письмо, у той час до нас промовляє сам Христос. У найновішій апостольській адгортації «Verbum Domini» Бенедикт XVI устами Отців Церкви підкреслює, що все ж таки ми не можемо зрозуміти Святе Письмо без допомоги Святого Духа, який його надихав. Про це свідчать стародавні молитви, які у формі епіклези просять про Святого Духа перед читаннями: «Зійшли Твого Святого Духа Утішителя до наших душ і вчини, щоб ми зрозуміли натхнене Ним Письмо…». Також сьогодні в деяких дієцезіях практикується звичай співати під час Євхаристії гімн до Святого Духа перед читаннями. Тому багато теологів і літургістів пропонує ввести на постійно до літургії біблійної або євангелічної епіклези. Деякі сліди такої епіклези можна знайти в молитві священика або диякона перед проголошенням Євангелія: «Всемогутній Боже, очисти серце й уста мої, щоб я міг гідно проголошувати Твоє святе Євангеліє». Це є алюзією до очищувального вогню (символ Святого Духа) в пророка Ісаї 6, 6.
Однак проповідування Божого Слова є також свого роду «носієм» Духа Подателя Життя. У Новому Завіті зустрічаємо багато свідчень, які говорять про отримання Святого Духа під час, або безпосередньо після проголошення слова. Коли Петро проголошував Добру Новину, Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав його промову (пор. Діян 10, 44). Для Петра це був дуже сильний досвід, яким він пізніше ділився в Єрусалимі, говорячи: «Коли ж я почав говорити, то зли нув на них Святий Дух, – як і на нас спочатку. І мені пригадалося Господнє слово, як Він говорив: Йоан хрестив водою, ви ж будете хреститися Духом Святим!» (Діян 11, 15-16). Отже, Літургія слова є також способом переказування Святого Духа, є часом передання Духа вірним.
Суттєвою є також тиха молитва після прочитання Євангелія. Той, хто проголошує слово, молиться: «Словами Євангелія нехай змиються наші провини». Отже, Боже Слово має силу змивання гріхів, а виконується це силою Святого Духа, який нам був даний на відпущення наших гріхів» (Йн 20, 22-23).
З цього випливає, що Боже слово переказує нам Святого Духа і Його спасенну силу, зрештою аналогічно як споживання Тіла і Крові Христа, що теж зараз буде представлене в наступному пункті проповіді.
3. Святий Дух як Дар у св. Причасті
Перейдемо тепер після причастя Слова (communio Verbi) до Святого Причастя. Належне пережиття цього першого зумовлює плідне прийняття другого. На початку потрібно пригадати, що все, що відбувається в Євхаристії виконується in virtute Spiritus Sancti – силою Святого Духа. Якщо, отже, для існування Тіла Божого Сина в акті Втілення необхідною була участь Святого Духа (Лк 1, 35), то аналогічно для існування Тіла і Крові Христа в Євхаристії неодмінною є участь Святого Духа. Будь-яка переміна того, що матеріальне в те, що духовне мусить поєднуватися з діянням Святого Духа. Так отже, це Святий Дух є консекратором євхаристійних дарів і причиною основної євхаристійної переміни. В Євхаристії Святий Дух є присутній і діє. Ісус говорить: «Це Тіло моє», тобто: Я хочу, щоб цей хліб став моїм Тілом! І Святий Дух кожного разу виконує волю Ісуса. Здійснюється ця чудова співпраця.
Йоан Павло ІІ в енцикліці „Ecclesia de Eucharistia” більше стверджує: Коли у св. Причасті приймаємо Тіло і Кров Христа, Він передає нам також свого Духа. (…) У такий спосіб через своє Тіло та свою Кров, Христос примножує в нас дар свого Духа, пролитого вже у св. Хрещенні й даному як «печатку» у Таїнстві Миропомазання.
Цю думку вже знає ранньохристиянська традиція Церкви. Кирил Єрусалимський (+386) навчав, що людина, живлячись Тілом і Кров’ю Христа, приймає одночасно міць і силу від Святого Духа та є удостоєна даром Святого Духа. Однак у згаданій енцикліці Йоан Павло ІІ цитує слова св. Єфрема (+373), сирійського Отця Церкви, якого називали «арфою Святого Духа»: «(Христос) назвав хліб своїм живим Тілом, наповнив його самим собою і своїм Духом. (…) А хто його з вірою споживає, то споживає Вогонь і Духа. (…) Беріть і їжте з цього всі, споживайте з цим Святого Духа». Сирійська традиція часто пригадує, використовуючи образи й символи, що, приймаючи Тіло і Кров Христа, віруючі приймають також Святого Духа, Його благодать і дар безсмертя. Найчастіше використовується образ вогню, який є синонімом Святого Духа. Класичним є, між іншим, Гімн про Євхаристію св. Єфрема Сирійського, в якому чітко стверджує:
«У Твоєму хлібі живе Дух, який не може бути спожитий.
У Твоєму вині палає Вогонь, який не може бути випитий.
Дух у Твоєму хлібі, Вогонь у Твоєму вині
Є великими чудами, які приймають наші вуста».
Отже, немає сумнівів, що Вогонь і Дух, які приймаються людськими вустами, означає споживання Святого Духа в Євхаристії. Також Захід вустами св. Августина зараховує метафору вогню до Святого Духа, говорячи про паління Жертви у вогні Святого Духа. Маємо, отже, певність, що євхаристійне Тіло і Кров Христа є наповнені присутністю Святого Духа. І з цього євхаристійного Тіла воскреслого Господа проливається на Церкву Святий Дух. Оскільки Святий Дух був причиною втілення, а також виявив свою присутність під час хрещення в Йордані, протягом публічної діяльності, а також під час воскресіння, то не може Його забракнути в таємниці Євхаристії. Тому не дивує нас також, що в ІІІ євхаристійній молитві, у т.зв. комунійній епіклезі, чуємо слова, якими молиться Церква: «Вчини, щоб ми поживлені Тілом і Кров’ю Твого Сина і Його наповнені Святим Духом (підкр. автора), стали одним тілом і однією душею в Христі». Бачимо тут чітко зв’язок між прийняттям св. Причастя і наповненням Святим Духом.
Навчання Отців Церкви знайшло своє конкретне відображення не тільки в евхологічних текстах (літургійні молитви), але також у літургійних жестах (знаках), в яких мовою символів передавався доктринальний зміст. Розглянуті тут жести походять зі східної літургії.
1) Характерним для неї (східної літургії) є обряд зеону, відомий у грецькій літургії св. Якова з IV ст.. Ідеться про те, що незадовго до св. Причастя до келиха з Господньою Кров’ю доливається трохи гарячої води, одночасно промовляючи целебрантом слова: «Жар віри, повний Святого Духа». Гаряча вода (зеон) розігріває келих і Кров Христа. Вона символізує вогонь Святого Духа, яким келих є наповнений і який увіллється в душі віруючих під час св. Причастя. Зеон (гаряча вода) поєднує тут два символи Святого Духа: вогонь (тепло, жар) і воду.
2) Варто також відзначити другий жест у східній літургії. Отже, целебрант, вкладаючи до келиха з Кров’ю частинку посвяченого Хліба (т.зв. Агнця) й роблячи над келихом знак хреста, говорить слова: «Повнота Святого Духа». А після св. Причастя співає: «Ми бачили істинне світло, ми прийняли Духа з небес».
3) І третій знак – це ложка, якою подається св. Причастя в східній Церкві. Вона символізує кліщі з книги пророка Ісаї (Іс 6,6), оскільки ними подається «жаріючий вугіль», тобто Євхаристію, бо у вогні Святого Духа була приготовлена пожива, яка жаріє. У жарі цієї Поживи, наповненої Святим Духом, забираються гріхи, бо Він їх «палить», подібно як під час проголошення Божого слова.
«Таким чином східна літургія дає зрозуміти, що св. Причастя і ціла Євхаристія є не тільки таїнством Пасхи, але й П’ятидесятниці. Є пережиттям сакраментального зішестя Духа».
Підсумовуючи цю думку, перенесімося на Кальварію, де Ісус, схиливши голову, віддав Духа (пор. Йн 19, 30). Цей вираз має подвійне значення. Він означає смерть Господа, але також через добровільно прийняту смерть давання Духа своїм учням. На Кальварії Христос, отже, віддає себе: своє Тіло, Кров і Духа. Оскільки Євхаристія є уприсутненням цієї події, то внаслідок цього отримуємо в ній від Христа: Його Тіло, Кров і Святого Духа. Отже, у посвяченні дарів Святий Дух дає нам Ісуса, щоб у св. Причасті Ісус дав нам Святого Духа.
4. Наслідки обдарування Святим Духом в Євхаристії
Діяння Святого Духа в Євхаристії – так само як і в Миропомазанні – є результативним. Властивістю Святого Духа є бути communio – єдністю з Христом, Богом Отцем і братами – Церквою (койнонійний вимір). Тому в ІІ анафорі Церква покірно благає: «щоб Святий Дух з’єднав нас усіх, причасників Тіла і Крові Христа». «Він об’єднує вірних в одному тілі, роблячи з нас духовну жертву, милу Отцю». Він чинить те «зміцнення сил внутрішньої людини» (Еф 3,16). Він також «спалює» наші гріхи, тобто проганяє геть князя цього світу та вчить називати Христа – Господом, бо «ніхто не може сказати: Господь Ісус! – хіба тільки Духом Святим.» (1 Кор 12, 3). Таким чином уже під час Євхаристії провіщаємо й очікуємо день, в якому все буде складене до стіп Христа.
5. Зв’язок Миропомазання з Євхаристією
Отже, виразно бачимо зв’язок таїнства Миропомазання з Євхаристією. Святий Дух не тільки діє в Євхаристії, але також є в Ній присутній, а учасники літургії є постійно Ним наново обдаровувані під час проголошення Божого Слова та прийняття св. Причастя. Отже, Євхаристія є уприсутненням не тільки смерті й воскресіння Господа, але і П’ятидесятниці. Це безперервна П’ятидесятниця! Євхаристія є епіфанією Святого Духа! Є невпинним відновленням таїнства Миропомазання в охрещених! «Пасха і П’ятидесятниця становлять, отже, два суттєві моменти тої самої таємниці».
Окрім цього варто зазначити, що цей зв’язок Миропомазання з Євхаристією характеризується також тим, що таїнство Миропомазання, так само як усі інші таїнства, веде й прямує до джерела й вершини цілого християнського життя, яким є Пресвята Євхаристія. Адже в ній міститься ціле добро Церкви, а саме Христос – наша Пасха. А отже, Миропомазання направлене до Євхаристії як до своєї цілі (св. Тома Аквінський).
6. Пастирські імплікації (висновки) – практичні додатки
У зв’язку з вище розглянутим, варто заохотити до того, щоб у парафіях ввести звичай відправлення (принаймні час від часу) вотивної св. Меси про Святого Духа. У цей спосіб літургія, яка буде живою катехезою та школою християнської формації, допоможе нам неустанно переживати Святого Духа у нашій повсякденності.
Існує також питання особистої підготовки до Євхаристії, в якій маємо прийняти жар Святого Духа. Чи ми не маємо раніше приходити до храму, щоб у приватній молитві, зосереджуючись перед св. Месою, молитися про відкритість на прийняття Духа Утішителя до наших серць, про відкритість на Його дотик, що освячує та перемінює, про відновлення в нас таїнства Миропомазання, щоб ще сильніше з’єднатися з Христом? Отже, особливо волаймо перед літургією св. Меси:
«Царю Небесний, Боже Могутній,
Ти Утішитель, Дух Правди Ти!(...)
Прийди вселися в серця убогих,
ласки своєї Tи нам подай». Амінь.
