Небесний Тато готує нагороду своїм дітям. І тобі також?

Згадуючи про останні часи, у декого виникають неприємні емоції. Навіть у самій назві «Страшний суд» відчувається боязнь перед тією хвилиною, коли відбудеться зустріч усіх із Богом. Природно виникають запитання: чому має бути страх перед зустріччю із всіма і перед зустріччю із Небесним Татом?
Як правило, у людей виникає страх тоді, коли вони зробили недобрий вчинок. Дивлячись на те, що є, людина уявляє наслідки і якщо вони є неприємні, то провокує неприємні переживання.

У духовному розуміння страх є двоякий: страх перед карою і острах втратити те, із чим пов’язано твоє щастя.
Страх перед карою – рабський страх. Який остерігає нас перед поганими вчинками, а декого і перед добрими, щоб часом не отримати належного покарання. Тому в середині людини є бажання це зробити, а ззовні не показує його і в результаті бажане не виконується.
Дитина хоче взяти недозволене, але не робить цього, бо буде наказана.
Страх втрати – це внутрішній стан переживання людини, яка знає ціну того, що має вже і не має жодного бажання його позбутися. Щось подібно до того, коли нам доручили нести дуже делікатну вазу і ми стаємо дуже обережні, щоб часом не спіткнутися чи натрапити на перешкоду, бо боїмося, що впадемо і ваза розіб’ється. Так і святі боялися згрішити, щоб не втратити Божу благодать, чистоту своєї душі.
Чи то добре, що треба боятися Бога?
Там де страх – там немає любові. Рабський страх часто віддалює людину від Бога. Бо людина закривається в собі і думає, що Бог не бачить в середині її душі, що не чує голосу її думок, що знає її намірів. Людина ховається від Бога.
Але чи можливо сховатися від того, хто тебе створив і тебе утримує в житті? Таке лукавство перед Богом переходить в лукавство перед самим собою. Тому страх перед "Останніми днями" – це недосконалий шлях до спасіння, хоча і він може привести Божого Царства.
Бога потрібно любити
Якщо страх – це недосконалий шлях, то любов – це досконалий шлях. Є діти, які не бояться батьків: бо їх не поважають, тому роблять все, що захочуть, або дуже сильно їх люблять, тому не роблять нічого погано, що може їх образити, принести біль.
Дехто навіває страх перед собою і цим хоче показати свою вищість над тими, хто не боїться, щоб інші поважали.
Господь вибрав інший шлях – це шлях любові. Віддав Свого Сина Єдинородного, щоб відкупити світ і спасти люд свій. Віруюча людина, яка пізнала Божу любов хоче не грішити і цим образити Бога. Віруюча людина Любить Бога, як дитина любить батька. Саме цей Батько в Останні часи дасть нагороду своїй дитині, а хто хтів бути сиротою, хто зрікся Небесного Батька і відкинув братів-сестер на цій землі, той буде відкинутий і для нього буде тоді справжній Страшний суд!

Телефонний довідник християнина

14:24

Прочитай цей список і подзвони туди, куди тобі потрібно: При появі втоми дзвони Матвія 11,28-30. При появі хвилювання дзвони Матвія 6,25-34. При появі депресії дзвони Псалом 27. При появі гордості і надмірної самовпевненості дзвони Псалом 19. При появі гіркоти дзвони І Коринтянам 13. При появі незадоволення життям дзвони Колосянам 3,12-17. При появі нерозуміння християнства дзвони ІІ Коринтянам 5,15-19. При появі невпевненості дзвони Римлянам 8,1-30. При появі самотності дзвони Псалом 139. При появі небезпеки дзвони Псалом 91, Псалом 121, Псалом 3. При появі смутку дзвони Івана 14. При появі пригніченості дзвони Римлянам 8,31-39, Псалом 70. При появі гріхів дзвони Псалом 50. При появі сумнівів дзвони Євреям 11. При появі страху дзвони Псалом 23. При появі страху вночі дзвони Псалом 4,9. При появі егоїзму дзвони Псалом 68. У випадку розладу на роботі дзвони Псалом 126. Під час подорожі дзвони Псалом 121. При зустрічі із озлобленістю дзвони Івана 15. При бажанні приносити добрі плоди дзвони Івана 15. При невпевненості в людях дзвони І Коринтянам 13. При потребі підбадьорення дзвони Ісуса Навина 1, 5-9. При потребі милосердя дзвони Римлянам 12. При зраді дзвони Псалом 26. При захисті від ворогів дзвони Псалом 35. При хворобі дзвони Псалом 39. При порожньому гаманці дзвони Псалом 26. УВАГА! Всі номери набираються без коду і допомоги оператора. Усі лінії зв’язку з небом працюють без вихідних і відкриті 24 години на добу. Якщо, все ж таки, захочете зв’язатись безпосередньо з Оператором, дзвоніть Єремія 33, 3. Скріплюйте вашу віру! Даний список не є секретним і призначений для вільного розповсюдження!

20 lat Paulinуw na Ukrainie

O. Tadeusz Bednarski OSPPE

Ko¶ciуі pw. Jasnogуrskiej Matki Ko¶cioіa
Fot. Archiwum Zakonu Paulinуw

Za rok bкdziemy obchodziж 20. rocznicк pocz±tkуw duszpasterstwa paulinуw na Ukrainie, ktуre rozpoczкіo siк w Satanowie. Do napisania tej relacji zachкciіa mnie lektura ksi±їki „Za¶lubiona Wschodowi” s. Jany Brudziсskiej FSK, ktуra w czasach naznaczonych іun± poїarуw i krwi± przez 12 lat sіuїyіa ludowi oczekuj±cemu dobra z chrze¶cijaсsk± nadziej±. Rok 1915 – front zbliїa siк do Warszawy, wіadze apeluj± i wzywaj±, by mieszkaсcy opuszczali miasto. Moskiewskim zatіoczonym poci±giem z towarzyszeniem pіaczu i zbiorowego ¶piewu „Serdeczna Matko” s. Jana opuszcza miasto. Po wielu zawirowaniach Opatrzno¶ж Boїa zrz±dziіa, їe s. Jana znalazіa siк w Satanowie nad Zbruczem, na Podolu. Autorka wspomnieс pisze: „Byіam zdumiona: krzyїe na rozstajnych drogach, kapliczki przydroїne, wszкdzie sіychaж: «Niech bкdzie pochwalony Jezus Chrystus». Serdecznie zostaіam powitana przez dziekana i proboszcza tutejszej 20-tysiкcznej parafii ks. Jana Јadygк”. Zgodnie z jej przygotowaniem pedagogicznym, уwczesne wіadze miejscowe zatrudniіy j± w polskiej szkole jako nauczycielkк. Praca ta dawaіa jej satysfakcjк, ale byіa najeїona trudno¶ciami, dzi¶ nie do wyobraїenia. W 1928 r. jako szkodnik spoіeczny przez s±dy wіadzy sowieckiej zostaіa skazana na 5 lat wiкzienia, wrуciіa do Warszawy w 1935 r. jako ociemniaіa.
Satanуw – miasteczko do lat 60. powiatowe, poіoїone nad brzegami rzeki Zbrucz (kiedy¶ byіa to rzeka graniczna miкdzy zaborami austriackim a rosyjskim). Nazwa „Satanуw” pochodzi od sіowa іaciсskiego „satis” – dosyж. Powiedziaі te sіowa wуdz rzymskich wojsk za panowania cesarza Marka Trajana i tu kazaі sypaж wschodni waі graniczny – byіo to w II wieku po narodzeniu Chrystusa. Do chwili obecnej zachowaіy siк fragmenty tego waіu.
Satanуw miaі ko¶ciуі katolicki pw. Trуjcy Przenaj¶wiкtszej, ktуrego fundatorem byіa rodzina ¶w. Stanisіawa Kostki. W poіowie lat 30. minionego wieku ko¶ciуі zostaі wysadzony w powietrze przez wіadze sowieckie. Z powiewem „pierestrojki” zrodziіa siк moїliwo¶ж – a w nas chкж – wyjazdu i pragnienie leczenia ran zadanych przez brutalny ateizm ludno¶ci zamieszkaіej przez wieki nad brzegami Zbrucza.
We wrze¶niu 1991 r., z woli ojca generaіa Jana Nalaskowskiego, udali¶my siк z o. Cyprianem Kubikiem na Ukrainк wіa¶nie do Satanowa. Jak zawsze, pocz±tki bywaj± trudne. Z pewno¶ci± to teї nie przypadek, їe skorzystali¶my z trwaj±cej dwa lata go¶cinno¶ci charyzmatycznego ks. Wіadysіawa Wanagsa, proboszcza w Grуdku Podolskim. W Satanowie wierni zbudowali kaplicк i tu miaіa miejsce codzienna Eucharystia i katecheza. Parafianie Satanowa w s±siedztwie kaplicy rozpoczкli rуwnieї budowк ko¶cioіa. Wіadze уwczesne na lokalizacjк ko¶cioіa przewidziaіy dwuwiekowy stary cmentarz parafialny (tylko tu pozwolono na budowк obiektуw sakralnych). Ks. Wanags wielkodusznie pomagaі nam w budowie ko¶cioіa, moїe i po czк¶ci w dowуd uznania za nasz± pomoc duszpastersk± w Grуdku. Uczucia wdziкczno¶ci kierujк teї do уwczesnego administratora generalnego o. Symplicjusza Berenta, ktуry czyniі wszystko, aby dzieіo zostaіo dokonane. Sprzyjaj±ce warunki umoїliwiіy w zaplanowanym terminie ukoсczenie budowy ko¶cioіa. Konsekracji ¶wi±tyni dokonaі w uroczysto¶ж Zesіania Ducha ¦wiкtego w 1994 r. bp Jan Olszaсski – ordynariusz diecezji kamienieckiej, przyznaj±c ko¶cioіowi tytuі Jasnogуrskiej Matki Ko¶cioіa.
W nowej ¶wi±tyni w niedziele odprawiane byіy dwie Msze ¶w. Paulini swoj± trosk± duszpastersk± obiкli pobliskie parafie, tj. Kutkowce, Kumanуw i Klinowe. W dzieс powszedni Eucharystia sprawowana byіa o godz. 9, a po niej byі Rуїaniec; uczestnicz±cych we Mszy ¶w. wiernych mogіo byж 10 osуb – w niedziele tк liczbк naleїaіoby pomnoїyж przez 10. W ci±gu roku wiкcej byіo ¶lubуw niї chrztуw, ale teї liczba 10 byіa gуrn± ich granic±.
Katechizacja w parafii Satanуw odbywaіa siк w dwуch punktach. Zapisanych mogіo byж ok. 40 osуb, a regularnie uczкszczaіa na lekcje poіowa. Dzieci zostaіy podzielone na dwie grupy, mіodsza przygotowywaіa siк do I Komunii ¶w., a starsza – do bierzmowania. Lekcje odbywaіy siк dwa razy w tygodniu w go¶cinnym domu p. Milli Wojciechowskiej.
Wiemy, їe s. Janie jako niewidomej udaіo siк kiedy¶ przyjechaж na Ukrainк, i wуwczas zakіadaіa tu ukryte domy zakonne. P. Milla Wojciechowska zostaіa przyjкta do tej wspуlnoty, zaangaїowaіa siк w trudnym czasie na rуїne sposoby w potajemne przygotowywanie dzieci i starszych do sakramentуw ¶w. „Nagrodzono” j± dwoma pokazowymi procesami, na jednym z nich byіa upokarzana, a powiatowa gazeta pisaіa o zdziwaczaіej babie Milli. W parafii Satanуw starsi wierni niekiedy mуwili o s. Janie, ale szczegуіуw najprawdopodobniej juї nie znali. Nazwiska parafian przytaczane w autobiografii przez s. Janк s± dzi¶ spotykane w parafii, m.in. Kobylecki, Roїek, Iwonicki i inni.
Przyszіo¶ж parafii wyznaczaj± rodziny i dzieci. Podczas kaїdych wakacji przy ko¶ciele w Satanowie odbywaіy siк oazy dla dzieci, prowadzone przez klerykуw pauliсskich. Ku naszej rado¶ci chкtnych nigdy nie brakіo. Nie brakowaіo teї chкtnych oazowiczуw, by wzi±ж udziaі w dorocznej dwudniowej pielgrzymce do Tarnorudy na 16 lipca – ¶wiкto Matki Boїej Szkaplerznej.
W latach 1993-95 duszpasterze parafii zorganizowali trzy wycieczki autokarowe dzieci do Polski i na Jasn± Gуrк, a w nastкpnych latach, wskutek trudno¶ci czynionych przez wіadze, zmieniono trasк i jeјdzili¶my z dzieжmi do Karpat Wschodnich – do Hucuіуw. Nie skarїyli¶my siк teї nigdy na brak chкtnych do udziaіu w jaseіkach boїonarodzeniowych, organizowanych przy parafii kaїdego roku. Z braku sali odbywaіy siк one w ko¶ciele.
W nastкpnych latach nowo wybudowany ko¶ciуі wzbogaciі siк o gіуwny oіtarz z obrazem Matki Boїej Jasnogуrskiej, a prezbiterium przyozdobiono dwoma tradycyjnymi witraїami. Caіo¶ci dopeіniіy dwa konfesjonaіy i іawki, a plac ko¶cielny zostaі ogrodzony artystycznie wykonanym parkanem. W ostatnim roku w ko¶ciele – z uwagi na bezpieczeсstwo – wymieniono sze¶ж duїych okien.
W obecnym czasie w Satanowie proboszczem jest paulin o. Bartіomiej Goіub, pochodz±cy z tamtych terenуw. O. Bartіomiej niedawno obchodziі jubileusz 10-lecia ¶wiкceс kapіaсskich. Obecnie paulini na Ukrainie peіni± posіugк duszpastersk± w piкciu parafiach, m.in. w Kamieсcu Podolskim. Wspуlnota pauliсska na Ukrainie powiкksza siк z roku na rok. Cieszymy siк juї sze¶cioma kapіanami urodzonymi na tych terenach, a w bieї±cym roku zostali wy¶wiкceni kolejni diakoni.
Parafianom o niedzielnej Eucharystii przypomina gіos dzwonu zawieszonego na jednej z wieї. Wierni, wchodz±c do ko¶cioіa po szerokich schodach, dostrzegaj± na froncie ¶wi±tyni po lewej stronie obraz z widokiem swojego przed laty zburzonego ko¶cioіa pw. Trуjcy Przenaj¶wiкtszej, po prawej stronie natomiast – wmurowane w ¶cianк podobizny s. Jany i ks. Jana Јadygi.
Bardzo nam dzi¶ potrzeba Waіуw Trajana, ktуrymi w obecnej sytuacji mog± byж tylko nasze serca, wzorowane na їyciu s. Jany Brudziсskiej i ks. Jana Јadygi...

10-lecie Paulinуw na Ukrainie

O. TADEUSZ BEDNARSKI OSPPE

Pauliсskie duszpasterstwo na Ukrainie poprzedziіy wyjazdy na Litwк, zapocz±tkowane w 1977 r., a takїe moje podrуїe w towarzystwie o. Stanisіawa Knapka i o. Zachariasza Jabіoсskiego do Leningradu, Rygi i Moskwy. Konieczne byіo zapoznanie siк z potrzebami duszpasterskimi, warunkami duchowo-materialnymi zamieszkuj±cych te tereny ludzi. Ta " lekcja litewska" - jakby powiedziaі o. Rufin Abramek - zaowocowaіa licznymi znajomo¶ciami z ksiкїmi, seminarzystami oraz ukrytymi wspуlnotami zakonnymi. Pod otrzymanymi wtedy adresami popіynкіy z Jasnej Gуry przesyіki z ksi±їkami religijnymi. Pod tym wzglкdem szczк¶liwe byіy lata 1985-86. Kaїdego roku wysyіano wуwczas ok. 3 tys. ksi±їek pod przeszіo 100 adresуw. Docieraіy nawet do odle-gіego Irkucka!
Czym¶ wyj±tkowym i niespodziewanym byіa wizyta Prymasa Polski - kard. Jуzefa Glempa na Biaіorusi, wуwczas jednej z republik sowieckich. Wizyta ta podniosіa na duchu nielicznych pracuj±cych tam kapіanуw i wiernych. Trasa podrуїy Ksiкdza Prymasa wiodіa przez wiele miast od Grodna aї po Nowogrуdek. Byіa zapowiedzi± przyszіych zmian i wzglкdnej wolno¶ci Ko¶cioіa.
W 1987 r. ks. Mikoіaj Hucaі, odbiorca licznych przesyіek ksi±їkowych, zaprosiі mnie na prymicje do Baru i Їmierinki na Ukrainie. Byі to mуj pierwszy, ale - jak siк okazaіo - nie ostat-ni kontakt z t± ziemi±.
Jesieni± 1988 r. byіem w Grуdku Podolskim na po¶wiкceniu ko¶cioіa, ktуry wierni zbudowali pod osіon± nocy. Osob± do koсca zatroskan± o to dzieіo byі - dzi¶ juї nieїyj±cy - proboszcz ks. Wіadysіaw Wanags (zm. 10 listopada 2001 r.). Now±, usytuowan± na cmentarzu ¶wi±tyniк konsekrowaі bp Wilhelm Niuksz z Rygi. Dodam, їe caіo¶ж liturgii odbywaіa siк w jкzyku polskim. Bogata duchowo¶ж ks. Wanagsa i rozmach jego pracy duszpasterskiej zachкciіy mnie do zmiany kierunku jazdy - ze Їmierinki na Grуdek. Odt±d moje przyjazdy stawaіy siк coraz czкstsze, niekiedy w towarzystwie o. Efrema Osiadіego czy o. Zachariasza Jabіoсskiego. Wizyty te prowadziіy nie tylko na Podole, ale i do innych regionуw - aї po Morze Czarne, gdzie ks. Tadeusz Hoppe z Odessy sіuїyі go¶cinno¶ci± i cennymi wskazуwkami. Propozycja ks. Wanagsa, aby Zakon Paulinуw obj±і placуwkк w Satanowie - z kontynuacj± budowy ko¶cioіa - zaaprobowana zostaіa przez biskupa Kamieсca Podolskiego Jana Olszaс-skiego i ojca generaіa Zakonu Paulinуw Jana Nalaskowskiego we wrze¶niu 1991 r. Caіa wspуlnota przyjкіa przychylnie tк decyzjк.
Satanуw - osada wywodz±ca siк ze ¶redniowiecza, prawa miejskie otrzymaіa w 1404 r. Poіoїona jest uroczo nad Zbruczem, o ktуrym pisze Henryk Sienkiewicz w Ogniem i mieczem.
Budowa ko¶cioіa w Satanowie zostaіa ukoсczona w maju 1994 r. Konsekracji nowej ¶wi±tyni dokonaі bp Olszaсski. Dodam, їe rok pујniej w tym ko¶ciele bp Olszaсski udzieliі ¶wiкceс kapіaсskich diakonowi - o. Alojzemu Kosobuckiemu, urodzonemu na ziemi woіyсskiej.
Wiedzeni miіo¶ci± do tej ziemi i potrzebami duszpasterskimi, neoprezbiterzy: o. Alojzy Kosobucki i o. Franciszek Meus rozpoczкli posіugк duszpastersk± w Kamieсcu Podolskim. Pieczк nad nimi sprawowaі ks. dr Roman Twarуg TCh - proboszcz kamienieckiej katedry pw. ¦wiкtych Piotra i Pawіa.
Z biegiem czasu o. Alojzy rozpocz±і starania u wіadz paсstwowych i ko¶cielnych o zwrot zabytkowego ko¶cioіa i klasztoru podominikaсskiego. W koсcu cel zostaі osi±gniкty, a odzyskany ko¶ciуі dominikanie przekazali na wіasno¶ж paulinom. Od 1998 r. rozpocz±і siк trud odbudowy, spalonego w 1993 r. przez nieznanych sprawcуw, klasztoru i dachu ko¶cioіa. Choж w takich sytuacjach mуwi siк: "nie widaж koсca", tu jednak praca posuwaіa siк naprzуd i 2 lutego 2002 r. oddano do uїytku jedno ze skrzydeі klasztoru. W uroczysto¶ci uczestniczyli: bp Jan Olszaсski i bp Leon Dubrawski.
W ¶wi±tyni przykrytej nowym dachem widzimy rusztowania; podjкto prace przy konserwacji zabytkowej sztukaterii w prezbiterium. Sprawa renowacji niegdy¶ jednej z najpiкkniejszych ¶wi±tyс Podola leїy na sercu ojcu generaіowi Stanisіawowi Turkowi oraz ojcu administratorowi Czesіawowi Matrasowi.
Bp Jan Olszaсski reerygowaі w 1999 r. przy ko¶ciele ¶w. Mikoіaja parafiк - w ko¶ciele funkcjonuje tymczasowa kaplica.
Do nowej ¶wi±tyni w Satanowie wierni uczкszczaj± chкtnie. Duszpasterze, id±c po my¶li Ko¶cioіa, zwracali uwagк na dobre przygotowanie dzieci przystкpuj±cych do I Komunii ¶w., ktуrych liczba nie przekroczyіa 30. Katechizacja odbywaіa siк w 5 punktach w Satanowie i Kamionce po dwa razy w tygodniu. Zapisanych dzieci byіo ok. 130. W okresie Boїego Narodzenia duї± popularno¶ci± cieszyіy siк wystawiane przez nie jaseіka. W uroczysto¶ж ¶w. Pawіa otrzymywaіy upominki. Їycie parafialne ubogacaіy letnie oazy. Klerycy ukraiсscy dokіadali staraс, by urozmaiciж program oazy, ktуr± koсczyіa dwudniowa pielgrzymka do Tarnorudy na ¶wiкto Matki Boїej Szkaplerznej.
Z uwagi na rozlegіo¶ж parafii - w jednej jej czк¶ci peregrynowaі obraz Matki Boїej Czкstochowskiej, a w drugiej - figurka Matki Boїej Fatimskiej. Tak realizowano hasіo: Rodzina Ko¶cioіem domowym.
Kilka razy organizowano dla dzieci, rodzicуw i wychowawcуw wyjazdy do Polski, w czasie ktуrych pielgrzymowano na Jasn± Gуrк, zwiedzano Krakуw, O¶wiкcim, Warszawк i Zakopane.
Wiele razy parafia otrzymywaіa podziкkowania za dostarczone do szpitala lekarstwa i materiaіy opatrunkowe. Przy parafii aktywnie dziaіaіo koіo ministrantуw - kilku z nich wybraіo kapіaсsko-zakonn± drogк їycia. Jeden z nich - o. Bartіomiej Goіub w 1999 r. zostaі prezbiterem.
Wychodz±c naprzeciw pro¶bie biskupa їytomierskiego Jana Purwiсskiego, w listopadzie 1999 r. paulini podjкli pracк duszpastersk± w rodzinnej miejscowo¶ci Eweliny Haсskiej oraz inї. Ernesta Maliсskiego - budowniczego najwyїej poіoїonej kolei linowej ¶wiata. Ruїyn leїy nad Rasіawic±. Pracк duszpastersk± obj±і tam czкstochowianin - o. Grzegorz Ciesielski wraz z br. Wojciechem Gabrielskim. Prуcz pionierskiej pracy duszpasterskiej zajmuj± siк oni rуwnieї odnow± piкknej ¶wi±tyni Boїego Ciaіa, zamienionej kiedy¶ na warsztat remontuj±cy autobusy i sprzкt rolniczy. Odbudowywana jest okazaіa kopuіa, niegdy¶ ozdoba caіej okolicy.
Jednym z najwspanialszych przeїyж paulinуw pracuj±cych na Ukrainie i powierzonych im wiernych byіa pielgrzymka Ojca ¦wiкtego Jana Pawіa II do Kijowa i Lwowa w 2001 r. Beatyfikowany byі wtedy konfrater Zakonu Paulinуw - arcybiskup Lwowa Jуzef Bilczewski, jeden z inicjatorуw powtуrnej koronacji Jasnogуrskiego Obrazu koronami papieskimi, a nie carskimi!
W dowуd wdziкczno¶ci za beatyfikacjк pauliсska delegacja z Jasnej Gуry: o. Zygmunt Okliсski, o. Zachariasz Jabіoсski, o. Wojciech Tarka, br. Albert Zieliсski, br. Stefan Kruchowski - ofiarowaіa Ojcu ¦wiкtemu we Lwowie wiern± kopiк Cudownego Obrazu Matki Boїej Jasnogуrskiej

Проповідувати Царство Боже світлими очима

Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле.
А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде!
Дорогі у Христі, після роздумів над важливістю участі кожного з нас у проповідуванні Царства Божого, вартує застановитися над тим, що проповідь Євангелії має бути СВІТЛОЮ. Це означає, що ми самі спочатку маємо бути наповнені світлом Євангелії і вже потім передавати це світло іншим. Якщо ж ні, то будемо передавати “темряву”...
Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні.
Саме з цієї причини Христос закликає уникати дволичності як у людських відносинах, так у відносинах із Богом. Коли будемо вірні Богу, то будемо наповнені Божим Духом. Коли будемо трошки так, а трошки по-іншому, то в цій путаниці можемо самі загубитися та інших ввести у блуд. Найгірше те, що будемо непомітно віддалюватися від Бога. Ніби хрещений, ніби ходжу до церкви, ніби нікому і погано не роблю, але це “ніби” може винести нам суворий вирок. Невизначеність не допомагає у дорозі до Царства Божого, підкреслює лише незрілість нашого рішення.
Потрібно визначитись: кому будемо служити і згідно яких принципів будемо жити? Цей вибір можемо зробити лише на користь того, кому довіряємо.

Саме тому служіння Богу можливо лише через довіру, ця довіра залишається завжди, бо людина залишається завжди вільною. Господь хоче, щоб ми були завжди вільними у своєму виборі, тому не може нас примушувати, може лише закликати нас, щоб ми Йому довіряли.
Злий дух, натомість після того, як використав нашу довірливість, щоб не втратити нас, робить все, щоб ми не відновили довіру до Бога. Навіює нам страх, непевність, розчарування, смуток, сумнів і все те, що робить нас розгубленими і розсіяними. Не даремно, наверненні люди час свідчать, що в часі гріховного життя їх немов затуманило, або навіть і “відняло розум”.

“Не клопочіться” – це заклик може здатися, що є закликом до анархічного життя, де нікому нічого не потрібно і все буде якось само по-собі. Саме тут потрібно пригадати перші слова про “світлість ока”, або можна ще сказати “про світогляд”, “погляд на життя”. Якщо ти схильний бачити все у смутних кольорах, значить все буде у смутку, навіть Євангельське Світло. Саме тому першою умовою для правдивого Християнського недволичного життя – це є покаяння, тобто зміна життя, зміна мислення, зміна поглядів і переконань.
Вертаючись до заклопотаності, можемо пригадати по своєму досвіді як клопоти нам затемнюють розум, як виснажують наше життя, як травмують нас психічно. Скільки пережитих стресів, скільки недоспаних ночей, скільки фантазій і ілюзій, скільки виснажень та знищення здоров’я? І все заради чого? Заради чиїхось забаганок, або здійснення “рожевих мрій” і непотрібних “заздрісних планів”? Проходять роки і ми все більше розуміємо, що без цього надміру можна було би обійтись.

Довіра – це лік від клопотів
Ви задумувалися над тим, кому важко не клопотатися? Переважно це є люди, які мало довіряють і мало вірять, що все вийде на добро. Клопіткі люди ставлять перш за все досягнення цілі, а не радість від життя. Самі ставлять собі свої цілі і ціле своє життя присвячують на досягнення їх. Ніби все і так має бути, але якщо цілі будуть лише матеріальними? Тоді хіба, що ціле життя має бути лише для цього. Клопіткі люди часто бувають ідеалістами, що не допускають зміни їхніх планів, або їх нездійснення.

Довіра до Бога може бути порятунком від клопотання, яке віддаляє від Царства Божого. Довіра може послужити відновленням у скріпленні простих і щирих відносин із Богом. Це дозволить у свою чергу постійно перебувати у Його присутності і зростати у пізнанні Істини та Життя.
Довіра до Бога може бути ліком наших страхів і переживань. Дуже часто внутрішні грішні пожадання змушують нас кидатися в різні сторони, щоб немов врятувати ситуацію. Дуже часто це відбувається ціною гріха. Коли людина отримує тимчасове вирішення, то ж час показує, що вона все ж таки ризикує втратити радість від життя, а також втрачає свободу та щастя.
Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.
Ця формула життя була дана християнину колись і сьогодні залишається актуальною. І для тебе також? Чи в залежності від ситуації?
Поглянь у свої очі у хвилині щирості із самим собою і зумієш побачити: світло, або темряву…

Наближаючись до Бога, ставатимеш світлішою: думки, мрії, слова, ставлення до людей... Як відчуєш темряву в середині себе, тоді твої очі не тебе не обмануть, не обмануть також інших, хто буде намагатися подивитися тобі у очі...

Можливо тому ти деколи відводиш погляд, коли хтось дивиться тобі у очі? Можливо тому, ти деколи боїшся заглянути у свої очі, дивлячись у дзеркало? ... Можливо одного дня ти зауважиш, що важко поглянути у очі, після поганого вчинку ... і після поганої думки також.

Щоб прийняти святе, ми повинні відмовитися від злого

Коли приходимо до храму, стаємо на молитву чи просто перебуваємо у Божій присутності, то часто маємо бажання немов набратися святості. Це бажання є цілком природнє. Ми шукаємо за добрими людьми і добрим середовищем, бо відчуваємо, що від того ми самі стаємо добрішими.
Бог нас радо благословить і охоче дарує нам свої ласки, освячує нас. Ми добре знаємо, який є наслідок від Божої благодаті. Саме тому часто її шукаємо і використовуємо кожну можливість наповнитися нею. І добре робимо.
Та потрібно пригадати, що є той “інший”, котрий не хоче, щоб ми були з Богом. Він постійно слідкує за нами, щоб нас спокусити і звести до гріха. Гірка правда, що ми не завжди виграємо у цій духовній боротьбі.
Але не потрібно журитися, ми робимо все, що в наших силах, а Бог нас готовий простити, звичайно, що при умові, коли покаємось і навернемось.
Покаятися – це означає, що глибоко усвідомити свою помилку і жалувати за скоєний вчинок, тобто не радіти з того. Це також – сокрушитися серцем і, навіть, плакати за скоєне.
Навернутися – це постанова виправитися, це тверде рішення змінити життя, це зробити все можливе, щоб знову не впасти у той же самий гріх.
Один із обов’язкових моментів покаяння і навернення – це відречення сатани і всього злого. Цю чи подібну відмову потрібно робити якомога частіше. Так же само часто потрібно відновлювати приречення бути з Богом!
Таке відречення ми зробили в часі нашого хрищення, або це зробили разом з нами, сподіваючись, що ми, коли би цілковито вживали розум, цього не заперечували би. Хрещення – це зачислення до спасенного Божого люду, це звільнення від тенет диявола, це духовний лік для нашої душі. Його отримали даром, і його потрібно час від часу собі пригадувати, віновлюючи тепер вже свідомо!
Дуже добре також благодарити всіх тих людей, які посприяли тому, щоб цей дар був у нас, що не затримали від нас духовної їжі так, як і тілесної.

Відречення від і всього злого і приречення бути з Богом

Відречення сатани
Хрещеник (хрещениця) обертається до дверей храму.
Священик: Чи відрікаєшся сатани, і всіх діл його, і всіх ангелів його, і всього служіння його, і всієї гордині його?
Хрещеник (хрещениця), або хресні батьки: Відрікаюся.
Чи відрікаєшся сатани, і всіх діл його, і всіх ангелів його, і всього служіння його, і всієї гордині його?
Хрещ.: Відрікаюся.
Чи відрікаєшся сатани, і всіх діл його, і всіх ангелів його, і всього служіння його, і всієї гордині його?
Хрещ.: Відрікаюся.
Чи ти відрікся (відреклася) сатани?
Хрещ.: Відрікся (відреклася).
З’єднання з Христом
Хрещеник (хрещениця) обертається лицем до престолу.
Священик: Чи з’єднуєшся з Христом?
Хрещеник (хрещениця): З’єднуюся.
Священик: Чи з’єднуєшся з Христом?
Хрещеник (хрещениця): З’єднуюся.
Священик: Чи з’єднуєшся з Христом?
Хрещеник (хрещениця): З’єднуюся.
Священик: Чи з’єднався (з’єдналася) ти з Христом?
Хрещ.: З’єднався (з’єдналася)
Священик: Чи віруєш йому?
Хрещ.: Вірую Йому як цареві і Богу.
І мовить Символ віри.

Всі мовимо молитву Вірую
Священик: Чи з’єднався (з’єдналася) ти з Христом?
Хрещ.: З’єднався (з’єдналася)
Священик: Чи з’єднався (з’єдналася) ти з Христом?
Хрещ.: З’єднався (з’єдналася)
І поклонися йому.
Хрещеник (хрещениця) поклоняється, кажучи :
Поклоняюся Отцю і Сину, і Святому Духові, Тройці єдиносущній і нероздільній.

проповідь була виголошена в Торжестві Богоявлення. Хрищення Г.Н.І.Х.

Духовна убогість – це не бідність, це початок на шляху до блаженства

Дорогі брати і сестри у Христі, в цій розмові із Христом і багатим юнаком ми можемо побачити нас самих і наші відносини із Богом, отже, нашу внутрішню духовність. Декому нагадує бідноту людської душі, що відмовляється прийняти шлях убогості, тобто постійного уповання на Божу милість, постійна потреба у Його присутності, невтомна єдність і її бажання.

Прив’язаність до матеріальних благ творять душу бідною. Де буде твій скарб, там буде і твоє серце. Якщо скарб матеріальний, то душа твоя буде приречена бути замкнутою у матеріальному, обмеженому світі. І навіть, якщо будеш виконувати всі заповіді, то все рівно будеш відчувати: що тобі щось бракує, як це сталось із юнаком.

В безпечному сильному замку, де все є, що томі заманеться. Спочатку відчуваєш себе безпечно і надійно, але з часом ці мури безпеки почнуть видаватися тобі справжньою тюрмою, де ти відчуватимеш себе закритим у своїй “забезпеченій одинокості”.

Багатство – це дійсно проблема для тих, хто хоче увійти Царство Боже

Забезпечені багаті люди не мають проблем в тому, щоб вгамувати потребу в комусь і в чомусь. Вони все можуть забезпечити, мають на це багато грошей та багато всього іншого. Заспокоїти душу матеріальним теж можна, от лишень деякий час. Це як обезболююче: біль заглушує, але проблеми не вирішує. У всіх сценарій той самий: постійне гоніння за задоволеннями, а ця дорога веде до великої душевної рани. Ця “рана депресії і відчаю” утворюється від того, що маючи все, не можливо знайти задоволення, радість, спокій і мир. Натомість переслідує постійне відчуття того, що чогось ще бракує.

Святий Августин каже: “Неспокійне моє серце, аж поки не не знайде спокій в Тобі, Боже”. Ці слова сказала людина, яка торкнулась всіх гріхів і яка постійно стреміла до чогось, що їй бракувало. Голос совісті нашої душі нам буде постійно нагадувати, що творіння не замінить ніколи Самого Творця.

Для багатих людей, тих, котрі мають багато всього, шанс довіритися самому Богу є дуже малий. Для убогих людей, це простіше. Вони не мають забезпечення і тому мають розвинуте почуття довіри до людей і до самого Бога, вони приймають із радістю усе, що їм дається і благодарять за це. Багатий не приймає, бо він думає, що має все, а якщо і приймає, то не для того, щоб скористати з цього, але щоб додати до кількості його багатства.

Чи проблема в багатстві матеріальному? Не думаю? Бо не від кількості починаються проблеми, хоч це також впливає, але перш за все від того, наскільки земське чи духовне твоє багатство є в центрі твого життя: твоїх думок, твоїх розмов, твоїх мрій. Каже Ісус: “як тяжко тим, що звірилися на багатства, увійти в Царство Боже!” Не каже, що неможливо, але що “важко”.

Отож, наскільки ти себе вважаєш володарем цього всього, що отримав по Божій милості? Скільки накопичив і скільки собі привласнив, думаючи, що будеш мати це постійно? Мати – це хіба означає, що бути таким же? Бог, що дав, те і може забрати!

Ми, як і багатий юнак, шукаємо Бога, щоб дав відповіді на наші запитання

Ми шукаємо пояснення наших вчинків, вчинків інших людей. Не заспокоюємося поки не віднайдемо правдивої відповіді, щоб віднайти мир в нашій душі.

Виявляється є такі запитання, на які не так вже легко отримати відповідь. Як правило, ці запитання стосуються життя: Як жити? Що маю робити в житті? В чому є сенс мого життя? Чому і задля чого живу?

Знайдені відповіді та такі чи подібні запитання не на довго приносять нам спокій. У блаженствах Ісус повчає: Блаженні вбогі духом, бо їх є царство небесне.

Юнак відчував себе багатим як духовно, так і матеріально

Багатий – це непотребуючий, самостійний, самодостатній, повністю забезпечений, гарантований, у багатого є багато. Бути багатим – бути незалежним від інших, бо не маєш потреби в інших, маючи все багато.
Бути багатим можна не тільки в матеріальному значенні. Існує ще багатство іншого типу: багаті на досвід, на проблеми, на переконання, на думки і переживання…
Ми, люди, любимо накопичувати, щоб було всього багато. Ось так, день за днем ми збираємо те, що почули, побачили, вичитали, самі придумали… Саме це багатство потім складає нашу філософію життя, переконання, спосіб мислення, уміння і навики.
Це багатство наших знань і досвіду нас не раз виручило і допомогло вирішити не одну трудність. Цим ми не раз пишались і раділи, що таки не даремно ми трудились у минулому, бо тепер легше.

Та все ж таки є те, що буває нам не під силу подолати, використовуючи багатство: наше знання, наш досвід і наше вмінням. Бувають випадки, що це накопичене нам може пошкодити, особливо це стосується духовного життя: життя, що ведене вірою.

Коли приходимо до Бога за допомогою, очікуємо поради і конкретних вказівок, що маємо робити, нам не достатньо попросити про допомогу нам потрібно ще й повірити в це і звичайно виконати.

Цікаво, а що би було тоді, коли би Ісус нам порадив щось подібного, як порадив багатому юнаку? Що було би, якби Він порадив нам, щоб ми стали убогими?
Ісус пропонує залишити все те, що нас обтяжує і наслідувати Його. Що було би як би Він сказав залишити все те, що нам дає самодостатність, повне забезпечення, гарантованість, все те, що нас творить незалежними від інших? Нас тоді може огорнути страх. І буде думка: а що ж тоді буде з нами, а бо із іншими людьми, яким ми ґарантуємо самостійність і цим прив’язані до нас? І ми сумуємо!

Священики чи інші духовні наставники часто стають свідками подібної ситуації. Приходить жінка за порадою, бо чогось їй бракує до правильного рішення. Наставник дає пораду з Божої милості і з чистого серця вказує на вихід із трудного становища. Далі вже знайома картина: чомусь людина сумує від отриманої поради. Дивно якось виходить. Приходить зажурена людина із вірою, що отримає допомогу, і виходить далі зажурена, але вже без віри? Так без віри у почуте, але з великою вірою в те, що мають.

Досвід підтверджує, що ми легко погоджуємося зі тим, з чим ми вже згідні. А от прийняти щось нове, або те, що якось протирічить нашим постулатам, у нас викликає смуток і деяке розчарування, бо хотіли зовсім іншого.

Хочемо почути те, що підтверджує наше “багатство”

Це стається і в духовно багатих людей, які думають, що все знають по Біблії, уміють багато молитись, знають як то повчати інших, які чуються навіть твердо у церковному середовищі. Коли такі “духовні люди” просять у Бога поради, то їхнє серце вже наповнене різним і в цьому багатстві Божа милостиня буде не заміченою. Не має мабуть гіршого від того, що приходиш до Бога не з порожнім чистим серцем, а з наповненим різним багатством. Віра слабне від кількості. Можемо зауважити, що у церковній термінології вживають вислів “Духовно великі”, але не багаті. Багатий не потребує, бо він має. Духовно великий, це той, хто зріс, виріс духовно, але далі залишився відкритим на прийняття Божої милостині, Божої благодаті.

Щось подібного сталось із багатим юнаком, котрий ніяк не сподівався, що йому будуть сказані саме такі слова про убогість. Задумаймось чи подібного часом не стається із нами, коли ми не чуємо настанов наших духовних учителів.

Дивно якось виходить, бо відповідь знайшли у Біблії, почули від духовних наставників, або на молитві, а за якийсь час ми все рівно відчуваємо внутрішній неспокій і не задоволення. В нашому житті нічого не змінюється від того, що ми отримали відповідь.

Юнак пішов засмучений… а що далі?

Юнак відійшов і далі ми не знаємо історії його життя. Спробуймо уявити. Пішов засмучений і далі буде шукати ціле життя душевного миру. Може і нас старість таки знову звернеться до Бога і знову отримає таку ж відповідь, і можливо вже тоді стане мудрішим, що її прийняти. А може та мудрість і відкритість повірити в слова Христа прийдуть через різні невдачі, проблеми економічні, хвороби чи щось подібного. Людина, коли втрачає, стає набагато більш віруючою і серце її стає простішим, і мир приходить до її душі. Відчуває себе блаженною.

Щоб отримати дар віри і жити вірою в Боже слово, потрібно звільнити своє серце від того, що стало основою у погляді на життя. Потрібно спорожнити своє серце, щоб набратися Божої Істини. Зректися фальшивої думки, що ти посідаєш якісь знання, чесноти, дари і це є твоєю властністю. Потрібно стати духовним жебраком, щоб отримати Божий подаяння. Жити духом убожества, щоб ніколи не впасти у спокусу самодостатності і незалежності від Бога. Завжди уповати на Його милість, надіючись на Нього, бо “У людей це неможливо, – але не в Бога; у Бога бо все можливо.”

Саме тоді прийде спокій та невимовна внутрішня радість.

Марка 10:17-23

Благовіщення

Тиха подія, котра стала основою для всіх інших подій. Особливість цього свята полягає у зустрічі Ангела із дівчиною Марією. Марія спочатку насторожено ставилась до ангела, але потім з великою покорою прийняла покликання стати матір’ю Месії.
Пригадує тихість
Це святого нам пригадує про тихість події, котра стала гучною Євангелією. Пригадує скромний початок великого дійства.
Господь дуже часто поводиться із нами, людьми, у подібний спосіб. Він відкриває себе поступово. Так само поступово виявляє нам свої плани щодо нашого спасіння. Він шанує нашу недосконалу природу. Знає, що ми можемо не витримати раптових речей, які відбуваються в нашому житті і, навіть, вмерти. Тому Він нас готує і поступово все об’являє.
Деколи це буває трудністю для нас. Бо, щоб пізнати Бога, потрібно бути дуже уважним і, щоб почути Його голос, потрібно бути дуже тихим. Богородиця була такою. Саме вона нам показує приклад, якими ми маємо бути – уважними і тихими.
У такий спосіб ми зможемо розрізнити серед всього, що бачимо і чуємо саме те, що нам дійсно потрібно, що Бог хоче для нас донести.
План спасіння для Марії і для нас є теж план
Господь Бог об’явив Марії план спасіння для цілого людства. Подібний план спасіння він оголошує для кожного з нас. Він кожного запрошує взяти участь у плані спасіння своєї душі та душі ближнього.
Він кожного з нас запрошує носити Бога у свому серці, як це було з Марією. Він кожного з нас запрошує дати Бога іншим, як це сталось із Богородицею. Він кожного з нас запрошує наслідувати Його, як це ми бачимо у житті Матері над матерями.
Це також наше свято
Саме тому, святкуючи Благовіщення, ми можемо сьогодні пригадати своє благовіщення. Це була наша перша щира молитва, було перше розуміння Божого слова, була перша зустріч із духовною людиною, котра відкрила нам план нашого спасіння.
Так було, а як буде далі?
Якщо з увагою пригадаємо наше життя, то можемо зауважити, що можливостей благовіщення було у нас багато. От, не завжди ми були уважними. Не завжди були настільки тихими, щоб почути голос нашого Спасителя. Не зажди були…
Але це не означає, що ми будемо поводитись так у майбутньому. Тому, хто хоче мати зміни, хай найперше шукає тишу і уважність, щоб знати, що і як змінити.

Читаєш ці рядки... може вони для тебе стануть потішливим словом, благою вісткою, тобто Євангелією... Якщо так, то це для тебе Благовіщення... таке тихе і просте...

Щоб прийняти Царство Боже потрібно покаятися, а щоб покаятися?

Заклик Ісуса Христа до покаяння був актуальним тоді і за лишився таким же необхідним і сьогодні. Ворог не спить, він постійно ходить за людиною і всіма силами старається її звести. Що ж, йому це часто вдається, але це ще не кінець людині. Вона може покаятися і навернутися на правильний шлях!
Таким чином той, хто дійсно хоче бути в Царстві Божому, той постійно має пильнувати, щоб бути на правильній дорозі і, якщо зійшов із неї, значить має навернутися.

Покаяння і жаль – це різні речі, хоч і дуже пов’язані між собою

Часто люди ставлять під сумнів потребу постійно сповідатися, кажучи: «так нічого не міняється, я яким був, таким і залишився». Ось тут є і ключ відповіді. Що формальна сповідь була, але не було бажання змінитися у серці і розумі людини. Часто грішник сприймає скоєне зло на рівні почуттів, тобто йому дуже прикро, що так сталось, бо …

тепер погано подумають про нього,
вона ще такого не мала в житті,
тепер може бути багато проблем
та інше, що несе в собі психологічний дискомфорт.

Якщо все зупиниться на емоційному рівні, то буде мати лише емоційні наслідки. Як дехто каже: «поболить і перейде». Емоції переходять, а от гріх залишається. Тут виходить і певна неясність: до Св.Сповіді йдемо, щоб відкинути і залишити гріх, а насправді він залишається далі у нас.
Катехизм КЦ повчає: «Відпущення гріхів не діє автоматично, бо тільки розкаяння, скруха серця є ключем до душі»
Якщо людина буде мати лише емоційне зворушення і душевний дискомфорт, але не буде бажати зміни у житті, то цих змін і не буде.

Щоб були зміни, потрібно довіритися Богу

«Бо праведний сім раз упаде й знову встане, а безбожник спіткнеться в нещасті» (Приповідки Соломона 24.16) Коли людина розпочинає духовний шлях із Богом, то Він веде її через різні етапи очищення і навернення до Нього. Не для всіх цей шлях короткий і швидкий, тому не вартує сподіватися швидких результатів. Та все ж необхідним є постійність. Потрібно хотіти сьогодні, завтра і повсякчас цієї зміни, яка виявляється також у намаганнях відкинути зло, тобто встати із гріха. Навернення (з гр. "метанойя”) – це зміна свого способу мислення, мовлення та поведінки.

Дехто сповідається лише раз у рік чи два. Достатньо?

Не мені судити … Але, якщо людина лише 1 чи 2 рази думає про зміну свого життя, про примирення із Богом, про потребу в Божому прощенні, то висновок напрошується сам.

«У цій зустрічі грішника з Богом, у Таїнстві Покаяння, Бог не лише прощає щирому серцю, відданому боротьбі проти зла і гріха, але й дає надмір сили й волі. От чому часта сповідь так потрібна душі, яка по-справжньому любить Бога.»(Катехизм КЦ)

«Покайтесь, бо Небесне Царство близько" (Мт 4,17)

Щоб прийняти Царство Боже потрібно відректися зла і очистити свою душу, як ми це відновили на свято Богоявлення. Ми відновили обіцянку бути з Христом, бо віруємо, що Він єдиний може бути нашим дороговказом для нашого життя, Він єдиний запровадить нас до Небесного Царства.

«Покайтесь і вірте в Євангелію» (Мк 1,15)

Кого ми слухаємо після того, як ми покаялися, очистили душу, вирішили змінитися? Євангеліє – це Добра Новина, яку залишив нам Спаситель. Це Слово Боже, яке розповідає про Божу любов до нас. Увірувавши у ці слова, ми будемо жити Духом Євангельським, Духом Христа, у якого ми зодягнулися у Святому Хрищенні.

“Коло сумування” чи “коло радості”?

У кімнаті один навпроти одного сиділи мама і малий синочок. Очі в обох були зажурені і вони, зітхаючи, мовчали. Задумана мати це зауважила і звернулась до сина: « А ти чим же зажурений? Ти чому такий сумний?»

Не знаю – відповів син, – я дивлюся на тебе … мабуть мені сумно, бо ти сумна.

Мати задумалася про причину свого сумування і зауважила, що вона сумує, бо дивлячись на сина, що він сумує, і сама зажурилась. Ось так з’явилось «коло сумування».

Довго не думаючи, мати усміхнулася і її радісні очі поглянули ласкаво на синочка. Той у відповідь також усміхнувся. Обоє радісно засміялися. Ось так розпочалось «коло сміху».

Від того часу у сина на устах часто можна було бачити усмішку. Лише спостережливі могли зауважити, що найчастіше усмішка з’являлась, коли синочок бачив свою маму. Адже саме мама приносила йому так багато радості, творячи кожного разу таємниче «коло радості».

Дуже часто ми задумуємось над нашими труднощами, які приносять нам смуток. А може потрібно подумати над вирішеннями цих трудностей і це принесе нам радість?

А ще Ісус, Учитель з Назарету, сказав: «що хочете, що люди вам робили, те і ви робіть їм»

Дім Божий – дім молитви? Чи з нього зробили печеру розбишак?

Коли ми додаємо до слова прикметник, то підкреслюємо особливість предмету чи особи, про яких говоримо i доповнюємо, уточнюємо та збагачуємо зміст того слова.
Кажемо: "Дім Божий" і цим вказуємо, що це власність Божа. У Божому домі маємо поводитися по-Божому: цим виявляємо повагу до Господаря і стягаємо на себе Його милість. Не добре посягати на власність Бога і робити з неї те, що хочемо.
"Дім Божий – є домом молитви" – Так соромив наш Спаситель тих, котрі не поводились по-Божому у храмі Господньому, в Єрусалимі.

В Домі Божому ми маємо знаходити спасіння
Часто люди запитуються: як правильно вести себе у храмі Божому? І важко відповісти конкретними порадами, бо церковна культура – це не закон, це душа народу, яка у різний час по-різному виявляла свою прославу і честь Богу. У кожному храмі є свої місцеві традиції. Буває так, що в одному храмі на щось більше звертається, а в іншому на інше. Але це має творити суперечку чи взаємний докір. Все має бути скероване на прославу Бога і тому Він єдиний, хто має приймати і судити: чи належну йому воздали хвалу чи ні.

Та все ж існують деякі правила і дороговкази, які мають лише допомогти як у приватній молитві, так у Богослуженнях церковної спільноти.
Усе, що робимо у храмі має вести нас до спасіння. У храмі ми спасаємось від всякого зла і всіх його ангелів. Саме тому ми, коли відрікались злого, то дивились на вхідні двері храму у сторону світу, а коли з’єднювались із Христом, то дивились у глибину Храму, бо в ньому є наше спасіння, у храмі переживаємо на собі глибоку злуку із Богом.
В Домі Божому ми освячуємось. Твориться молитва за нас і ми вимолюємо інших. Приймаємо благословення і самі благословляємо. Намолені храми навіть тишиною промовляють до страждущих душ. Дім Божий – це наше прибіжище, де можемо вилити біль душі і відчути близькість Божої ласки. Хоч Бог не проживає лише в рукотворних храмах, але багато свідчать: "Добре бути в храмі" - так багато говорять.
Що ж робити тоді, коли ти змушений виходити із храму, де знайти місце, щоб відчути присутність Бога?
Колись людина вважала, що Бог є дуже далеко від неї та єдине, що єднало – це була віра. Згодом Бог наказав людині збудувати шатро, а потім виріс храм в Єрусалимі. Людина тоді вже могла відчувати дуже близько Божу присутність. Навіть у видимий спосіб. Настав час і Бог ще більше наблизився до людини, бо поселився в людині, у лоні Марії, яку з часом назвали Богородицею.
Апостол Павло, відчуваючи живу присутність Спасителя, в першому посланні до Коринтян повчає: „Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!” (1Кор. 6:19-20).
Хрищення – це був момент, коли наше тіло було Освячено і Помазано Святим Миром нам на спасіння. Відразу, згідно обряду, ми слухали Боже слово і потім священик запричащав нас. Ми вповні прийняли Христа і стали Його оселею.
Місцем для перебування Бога є в самій людині
Наше тіло - це також місце для, яке у повному значенні має стати Божим Домом, в якому ми маємо знаходити спасіння, освячення і притулок. Хто це пізнав, той не ухиляється нагоди, щоб: прийняти Святе Причастя і тоді – тіло твоє буди кивотом для Євхаристійного Христа. Є також багато чого іншого, що може незамітно перемінити наше тіло у повноцінний храм!
Багато хто з людей так із робив. Таких людей називають "Богоносцями". Такі люди несуть в собі Бога і де б вони не були, поруч із ними відчувалась присутність Бога. Адже Бог був дуже близько – у серці людини, а тіло було самим храмом намоленим, чистим і затишним.
Храм твоєї душі – це буде місце для Бога чи "печерою розбійників"?

Скоро Піст – час покаяння!

Той, що був малого росту, став великим в очах Христа

Читаючи розповідь про Закхея, можна зауважити, як автор підкреслив недосконалість чоловіка, котрий хотів побачити Ісуса. Здається, що це було зроблено із особливим акцентом і не зовсім делікатно «бо був малого росту», але і не випадково.
Мати якийсь недолік для людей сьогоднішнього і того часу – це справжня кара
Куди не глянь оком, як всюди агітується досконалість тіла і матеріального добра, де тільки не прихили вухо, як всюди говориться про найкраще і, як переконують, що саме без нього життя практично не буде можливим і повноцінним.
Дехто ціле життя бореться, щоб мати найкраще і бути кращим від усіх і в цьому ціле життя проходить. Лише з часом пізнає, що не дано завжди бути першим, найкращим, маючи все в ідеальному стані, або щоб не було не гірше, як в інших. Дещо можеш змінити, а з дечим все ж таки потрібно примиритися.
Доказувати іншим
Коли ти маєш якусь трудність чи недосконалість і не зумієш знайти із цим миру, не матимеш внутрішнього спокою, зауваж, що ти тоді стараєшся перед всіма показувати свою правоту, відстоювати свою достойність, свою честь, повагу до себе. Не завжди ці методи є добрими.
Закхей мав фізичну ваду і цей недолік компенсував своєю вищістю у соціальному і матеріальному світі. Здобуваючи вищість в суспільному становищі, усував свою “нищість” в людських очах. І хоч був малого росту, але становищем та грішми перевершував багатьох.
Для Закхея багатства було гарантією його вищості над іншими. Здобувши це, він мав би бути досить задоволеним і щасливим. Та все ж йому чогось бракувало. Він чогось шукав. Мабуть того, що кожен з нас шукає: правдивого щастя.
Ми мабуть всі перейшли шлях Закхея
Це було тоді, коли ми мріяли, що нашим щастям буде тоді, коли ми матимемо більше від інших. І коли це сталось і коли ми доказали іншим, тоді чомусь хвилина щастя швидко скінчилась і ми далі відчули, що нам чогось таки бракує – духовних цінностей.
Христос прийшов, щоб себе умалити. Не возвисити!
Коли Христос побачив недосконалу, малого росту людину, то полюбив його таким, яким він був, недосконалим як фізично, так і духовно. Відчувши любов, Закхей вже не мав страху, щоб себе незручно почувати перед високим чоловіком. Ісусові нічого не потрібно було доказувати, пояснювати і виправдовуватися.
Так є! Перед Богом ми не маємо мати страху за нашу недосконалість. Бог нас приймає такими, якими ми є! Він хоче, щоб ми приймали правду про себе. Йому подобається, коли ми є правдиві перед Ним.
Життя від правдивої зустрічі змінюється
Правдивість і щирість – це добрий початок духовного життя. Без цього не можна буде уявити духовний зріст, з яким приходить благословення.
Щоб цього осягнути, потрібно відкинути бажання вивищуватися над і перед іншими. Христос, як колись Закхею, так і сьогодні нам каже: «злізай швидко! Хочу бути з Тобою» Хочу бути тобою, з таким яким ти є!
Закхей, після зустрічі із Христом, змінився. А ти?
Дехто каже: я вже скільки років ходжу до церкви і не змінююся. Може потрібно переглянути свою поведінку перед Богом? Адже всі, хто був правдивим перед Богом, той отримував сокрушення серця і натхнення до змін у житті.
Цінності міняються. Дивним був факт, що Закхею вже не потрібно було багатство, щоб себе вивищувати. Він отримав те, що ні одне багатство не могло гарантувати йому – вищість в очах Бога.
А який ти є в Божих очах?