| Тіло не для розпусти, але для Господа |
Читання з Першого Послання святого апостола Павла до корінтян (1 Кор 6, 13в–15а. 17-20) [12 Все мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, та ніщо не повинно заволодіти мною. 13 Їжа для шлунка, і шлунок для їжі, але Бог і одне й друге знищить.] Тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14 Адже Бог і Господа воскресив, воскресить і нас Своєю силою.15 Хіба не знаєте, що ваші тіла є члени Христа? [Тож невже, взявши члени Христа, зроблю їх членами розпусниці? Зовсім ні! 16 Хіба ви не знаєте, що той, хто єднається з розпусницею, стає з нею одним тілом? Адже сказано: Обоє будуть одним тілом.] 17 А хто з Господом єднається, стає з Ним одним духом. 18 Утікайте від розпусти. Кожний гріх, який тільки чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. 19 Хіба ви не знаєте, що ваші тіла – це храм Святого Духа, Який є у вас і Якого ви маєте від Бога, і що ви не належите самим собі? 20 Адже ви викуплені за ціну. Тому прославляйте Бога у вашому тілі. Від сьогоднішньої неділі ми вертаємось до послідовного читання, і цього разу ми читатимемо Перше послання апостола Павла до корінтян. Отож ми маємо можливість ближче познайомитися з молодою і дуже енергійною спільнотою, яку Павло євангелізував особисто і якій після постання спільноти присвятив своє майже дворічне перебування в Корінті, портовому грецькому місті. Як знаємо з історії, у той час воно мало погану славу осередка розбещеності, де моряки марнотратили зароблені гроші у численних тут тавернах і домах розпусти. Апостол Павло потрапив до Корінту наприкінці другої місіонерської подорожі приблизно у 51 році після своєї не дуже успішної проповіді в Афінах. 18 розділ Діянь Апостолів розповідає нам коротко про перебування Павла в Корінті. Павло, немічний, лякливий і у великому у трепеті почав євангелізувати мешканців міста не в словах мудрості, але в доказі Духа та сили (1 Кор 2, 3). На початку, як це Апостол робив завжди, він пішов до юдеїв, деякі з них прийняли Євангеліє, у їхньому числі подружжя Акили і Прискилли, євреями, яких імператор Клавдій вигнав з Рима, і з якими пізніше працював Павло, шиючи намети, начальник синагоги Крисп з родиною, якого Павло охрестив власноручно; Юст, в домі якого поруч з синагогою гостював Павло. Після бунту юдеїв проти діяльності Павла Апостол скерував свою проповідь також до язичників. Як говорить Діяння Апостолів сам Господь сказав Апостолу, що має в цьому місці численний народ (18, 10). Після півторарічного навчання новопосталої спільноти Павло повернувся до Антіохії, до своєї спільноти, від якої він вирушив у місійну подорож. Невдовзі він вирушить у свою третю подорож і затримається в Ефесі, де до нього дійдуть тривожні відомості про спільноту в Корінті. Павло, беручи до уваги слабкість християнської спільноти, намагався підтримувати її якщо не свою присутністю, то принаймні своєю кореспонденцією. Весною 54 року Апостол пише листа, який не зберігся, але зміст якого нам відомий з іншого його листа: Павло перестерігав християн від спокус, від участі в язичницьких урочистостях і від розпусти. Незабаром люди однієї християнки по імені Хлое, донесли Апостолу про непорядки, розлами у спільноті і неморальній поведінці деяких членів корінтської спільноти. Павло хотів вирушити до Корінту, але прибуття пресвітерів спільноти, відданих Павлу, стримало його і він обмежився написання листа, який ми знаємо як Перше Послання апостола Павла до корінтян. Саме його ми і починаємо розглядати. На жаль обмежений час не дозволяє нам прочитати на літургії довші уривки зі Святого Письма, тому ми, пристосовуючись до темпу літургійного року, пропускаємо весь початок послання, в якому Апостол розбирається з непорядками у спільноті, такими як поділ спільноти на угрупування, з зарозумілістю від свого виховання і освіти, не реагування спільноти на випадок інцесту одного з її членів, судові процеси поміж християнами в язичницьких трибуналах. Серед проблем спільноти Павло бачить також неадекватний підхід до сексуальної свободи. Фрагмент послання, який ми сьогодні читаємо, багато чого пояснює. Здається, що деякі під впливом грецької культури, яка не придавала великого значення тілу, лише духу, почали розмірковувати, що не варто надто сприйматися сексуальною чистотою, що це справа другорядна, яка зовсім не торкається духа людини і що у такому випадку можна йому дозволити заспокоювати всі апетити, які має. Як у випадку їжі, яка лише заспокоює голод і зміцнює організм людини і практично не впливає на духовне зростання, так, мовляв, і сексуальні відносини лише заспокоює сексуальний апетит, вдовольняє інстинкт, і жодним чином не порушує духовної сфери людини. Тому християнин міг би брати участь у спільноті та святих таїнствах, а також час від часу скористатися з послуг проститутки. Погляд, який бажає звести статеві відносини до чисто фізіологічного акту і відокремити їх від сфери моральності людини, знайомий, зрештою, також і нашій епосі. Абсолютний фальш такого підходу очевидний для Апостола Павла. Павло ніколи не править моралі, мовляв не можна, не дозволено. Ні, «все мені можна, але не все йде на користь» ось напрямок, який вибирає Апостол для своєї аргументації. Не йдеться проте чи дозволено тобі чи ні спожити отруту, в принципі можна і це, тільки наслідок цього важкі страждання і навіть смерть, бо не все приносить користі. Секс з проституткою?! Все мені можна, але чи це піде на користь чи власну погубу?! Як скаже Павло, розпуста – це гріх проти власного тіла, це узурпація того, що належить Христу, це врешті гріх профанації храму Святого Духа. У кожних сексуальних відносинах неможливо відділити духа від тіла, у них завжди заангажована вся людина. Статевий акт це незвичайний фізіологічний акт, не можна його поставити на одному рівні з прийняттям до свого організму їжі і пиття, у його природу вписана єдність двох людських осіб, а не тільки їхніх тіл. При кожному сексуальному акті людина дарує і приймає у дарі не тільки своє тіло, але практично власну особу. Цей взаємний дар творить певну єдність, яку Біблія у книзі Буття називає створенням «одного тіла» у значенні нероздільної єдності тіла і духа одночасно, так як бачимо це у подружжі. Звичайно, що як хтось йде до повії, то ні йому, ні цій жінці не залежить на створенні подружжя, а лише щоб отримати або задоволення, або гроші. Єдність взаємного дару створюється завжди: Хіба ви не знаєте, що той, хто єднається з розпусницею, стає з нею одним тілом? Тільки ця єдність не допускається до свідомості, до серця, з неї витискається тільки декілька краплин задоволення, а потім їй робиться «аборт». За кожним разом у таким відносинах гине щось інтимне людської персони. Не дарма і проститутки і їхні клієнти, отримавши задоволення чи гроші, в глибині душі не почувають себе задоволеними. Бо як можна бути задоволеним після «аборту» власного «я»?! Крім того, з точки зору віри ми не належимо самі собі, але Христу, який придбав нас за ціну власної крові. Корінтяни не один раз були свідками купівлі рабів за гроші. Образ придбання, викуплення вибраних для Бога ціною крові Христа отже був близький і зрозумілий для людей цієї епохи. Той, хто став рабом Христа, не може розпоряджатися власним тілом. Тож невже, взявши члени Христа, зроблю їх членами розпусниці? Це було би неприпустимим фактом узурпації того, що від моменту початку служби Господеві перестало тобі належати! Тіло для Господа і Господь для тіла! Це означає, що уся наша особа, усе, що робимо під час земного життя, має мати одну мету – службу Христові і прославлення Бога. Не може бути якогось закамарка в нашому житті, коли б ти міг би пожити виключно для себе. Ми не живемо для себе, але для Того, хто за нас помер і воскрес, в кожному моменті нашого життя, без жодного виключення. Корінтська спільнота якимось особливим чином була обдарована харизмами Святого Духа. Тому Павло також додає – подивіться, Дух Святий проявляється у вас, бо живе у вас, ви становите храм Духа. Храми навіть у язичників були неторканими, вилученими з іншого вжитку і призначені виключно для культу. Тому коли християн у храмі тіла поклоняється Богу, а потім бажає у цьому же храмі тіла чинити розпусту, то чи не зневажає Бога і його святиню? Усе мені можна, та ніщо не повинно заволодіти мною. Вже Господь попереджав: Хто робить гріх, стає його рабом. Сексуальні гріхи відбирають розум, свободу, нищать людську особу, совість, здатність любити і дарувати себе насправді, нищать покликання до духовного життя є поважною перешкодою служіння Христу і братам. У наш час є занадто багато голів, які би хотіли затушувати цю правду, рекламуючи фальшиву сексуальну свободу. Будьмо чуйними, слухаймо голосу Бога, який промовляє до нас через Апостола Павла, навертаймося і починаймо славити Бога у наших тілах! |
Немає коментарів:
Дописати коментар