Визнати гріхи перед священиком
Таїнство сповіді
У таїнстві примирення ми сповідаємося Богові, але через священика, який є символом, даним нам через Христа. Про цей великий дар ми можемо почути з уст людини, яка через таїнство священства стає знаряддям самого Бога: І Я ВІДПУСКАЮ ТОБІ ГРІХИ В ІМ'Я ОТЦЯ І СИНА, І СВЯТОГО ДУХА. Ці слова є формою Таїнства покаяння, вони взяті зі слів Христа : «Що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі»(МТ. 18,18). З Божої установи ці слова не тільки означають, а й довершують те, що означають, тому рівночасно з цими словами священника Бог своєю освячуючою ласкою змиває всі гріхи з душі каянника. Через священника сам Вічний Бог прощає всі гріхи, наче б їх ніколи не було й робить душу каянника знову своєю дитиною, повертаючи їй перед гріховну невинність і чистоту.
Кожен, хто приступає до сповіді, якщо він щиро хотів і зробив все відносно цього таїнства, може бути цілком впевнений і спокійний, що одержав прощення всіх, хоч би і найтяжчих провин. Рівночасно зі словами священика, що розгрішає пенітента(того, хто кається) від гріхів, сам Бог нищить його гріхи, він зсилає на нього обильно свої Божі ласки й робить назад своєю улюбленою дитиною, відганяючи диявола, що був вже переконаний своєї здобиччі. Христові священники (на відміну від старозавітніх жидівських, які тільки стверджували, що прокажений зцілився від своєї недуги) Богом даною їм владою, в Його імені звільняють душу каянника від прокази гріха.При їх допомозі, точніше як своїм знаряддям Бог очищує душу і зсилає свої ласки.
Той, хто приходить до сповіді, впокоряється перед заступником Бога, священником. Перед ним він визнає всі свої гріхи, чи навіть думки, що їх нікому би не розказав, щоб не відкрити своїх немочей і слабих місць. І чим більше він упокорюється перед Богом, чим більше опанує свою гордість, тим краще розположить своє серце до прийняття цієї Тайни.
Вірні повинні усвідомлювати, що клякаючи перед священником і визнаючи перед ним свої найтаємніші гріхи, не йому те все говорять, але вони перед Богом відкривають своє серце. Бо священник на тому місці поставлений Ісусом Христом, щоб замість нього судив про стан душі людини, на Його місці відчиняв чи замикав двері Небесного Царства. А каянник має визнавати все не тому, що священнику цікаво знати, які гріхи хто має, але тому, що він, як лікар, чи як суддя мусить знати, на яку хворобу і як важко хворіє той, що сповідається та щоб потім знати, які ліки приписати чи який засуд видати.
Людина є єством не лише духовним, але і психічним, і фізичним. Бог звертається до всієї людини, до всієї її особистості. Але те, що є лише матері¬альным знаком, що впливає на почуття людини, не може закрити ту реальність, яка існує в цьому символі окрім нього. Це не священик прощає, хоча священик і відпускає гріхи. Нам треба з великим упокоренням і вдячністю ставитися до сану священика, а не концентруватися на ньому. Тоді, коли сповідання гріхів пов'язане із страхом, існує сильна тенденція зосередження своєї уваги на священику: на його словах, відношенні, реакціях, на всьому тому, що часто є випадковим і таким, що не відноситься до сповіді. Священик, як і кожна людина, реагує по-людськи, і треба уміти відокремити те, що лише людське в його словах, стосунках і реакціях від того, що в ньому є знаком милосердя Божого.
Приступаючи до сповіді, нам треба добитися великого упокорення і внутрішньої свободи по відношенню до символу, яким є священик. Висловлювання людини-священика повинні збігатися з точкою зору Бога, тому що священик виступає не від свое¬го імені, а від імені Бога: «І я відпускаю тобі гріхи В ім'я ОТЦЯ...». Проте, треба розуміти, що знаком ми¬лосердя є не лише похвала і піддакування, але також справедливе зауваження або навіть напоумлення. Сам Бог так говорить про себе: "Кого я люблю, тих викриваю і караю" (Откр 3, 19). Викриття Бога може доходити до нас і через священика.
О. Лаврентій Ян Жезіцький OSPPE
