Катехези передшлюбні

ВСТУП

В Кодексі Канонічного Права читаємо, що душопастирі мають обов’язок турбуватися про те, щоб (...) через проповідування, катехезу, відповідньо пристосовані для дітей, молоді та старших, вірні отримали повчання про значення християнського подружжя, а також про обов’язки подружжя і християнських батьків (пор. Кан. 1063, § 1). Відповідаючи на численні прохання священиків і законних сестер, котрі відчувають дошкульну відсутність допоміжних матеріалів у підготовці до таїнства подружжя, віддаю на їх розсуд цю збірку конференцій.

У їх підготовці я намагався врахувати умови нашої місцевої Церкви в Україні. В катехезах часто беруть участь люди, віра яких є дуже поверхневою, тому, думаю слушним було би перші конференції присвятити вірі, молитві і таїнствам. Конференції містять певну схему, яку треба було б розвинути і доповнити. Більше уваги я  присвятив питанням, пов’язаним дозрівання до подружжя і тим, які стосуються вже самого подружжя (подружня любов, плідність, планування родини).

Звісно, в декількох конференціях важко охопити увесь спектр питань, що пов’язані з християнським подружжям, але може хоча б в деякій мірі ця збірка допоможе душопастирям реалізувати покладений на них обов’язок.

1. ВІРИТИ – БУТИ ХРИСТИЯНИНОМ

Стародавній філософ Платон стверджував, що всі люди, оскільки мають трохи розуму,завжди якимось чином кличуть Бога. Тобто вірять в існування буття, досконалішого від них самих. Розпочинаючи нашу підготовку до таїнства подружжя, ми повинні спочатку знову усвідомити собі, що значить вірити? Чим віра є для мене? Це ті основні запитання, які має собі задавати кожен віруючий, а особливо той, хто прагне прийняти сакраментальний подружній зв’язок, фундаментом якого є любов, а джерелом любові – Бог, бо Бог є любов’ю.

Що значить вірити?

Вірити – значить не лише прийняти і визнати існування Бога. Сатана також вірити в Його існування, знає Бога досконало, але діє проти Бога. В повноті вірить той, хто кожної миті свого життя, в кожній події спостерігає і чує голос люблячого Бога. Хто над всім роздумує так, як Пресвята Матір, щоб добре пізнати, що вимагає від нього люблячий Бог. Лише той досконало вірить, хто виконує Його волю, зберігає Його заповіді, хто завжди поступає згідно з вченням Христа і Його Церкви. По-справжньому вірить в Бога той, хто у всіх, навіть найважчих моментах життя, довіряє Йому і в Ньому покладає надію. Міцно вірить в Бога і в Його допомогу той, хто з Ним обговорює кожну життєву проблему, кожне щоденне завдання. Для віруючої особи Бог не є кимось далеким, Він – люблячий Отець, найближчий Приятель, котрому можна повністю довіритись, котрий завжди поруч. Віруюча людина інакше сприймає світ, людей, життя, історію, терпіння і смерть, ніж невіруюча. В другій людині та в історії бачить Божу присутність і Його діяльність, в терпінні – можливість духовного розвитку, в смерті – браму до вічного щастя.

Віра – це безкорисний Божий дар, доступний для всіх, хто про нього покірно просить. Віра – це також чеснота, необхідна для спасіння. Віра – це акт розуму, тобто розумом приймаю правду, об’явлену Богом.

Що робити, якщо віра викликає труднощі?

Часто хтось хоче глибоко вірити, але з’являються в ньому різні суперечки, має проблеми зі своєю вірою. В такій ситуації людина повинна, якщо тільки зможе, молитися і просити про зростання віри. Повинна також завжди керуватись голосом свого сумління і шукати пізнання правди, напр., читати відповідні релігійні книжки, журнали, розмовляти з віруючими людьми і т.д. Пошук правди повинен бути справжнім і сумлінним. Бо важко виправдати людину, котра стверджує, що повірила б, якби змогла, але нічого не робить для того, щоб ознайомитись з поглядами віруючих осіб, з наукою Церкви, зі св. Письмом, постійно уникає серйозних розмов і т.п.

Чи віра може бути мертвою? (Як 2,14-26)

Справжня віра не основується лише на порожніх обіцянках і деклараціях, а проявляється у ділах, згідних з Божою волею. Той повністю довіряє Божій доброті, хто будує своє життя на Його заповідях. Св. Яков говорить, що віра, коли діл не має, мертва сама в собі (пор. Як 2,17). Тільки той виправдається, спасеться, хто свою віру втілить у вчинки любові. Стверджує це св. Яков, говорячи: “Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою” (Як 2,24). Іншою мовою, виправдається той, віра котрого поєднується з любов’ю і дає плоди у вигляді вчинків милосердя. Відсутність віри або любові тягне за собою втрату виправдання і наражає людину на вічне осудження.  Так звані смертельні гріхи, тобто свідоме і добровільне знищення в собі віри або любові призводять до втрати освячуючої благодаті.

         

Наше життя має бути підтвердженням нашої віри

Все, що робимо, має бути виразом нашої віри і любові. Наш стиль життя повинен свідчити про те, що ми повністю довірились Богу, Його доброті, любові і опіці. Важко сказати про людину, яка турбується лише про накопичення матеріальних благ, що вона повністю довірилась Богу. І навпаки, особа, яка турбується про справедливість Божого царства, тобто про те, щоб нікому не забракло потрібного добра, щоб ніхто не страждав – всім своїм життям доводить, що серйозно віднеслася до слів Христа: “Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться” (Мт 6,33). Глибока віра людини проявляється також в її молитві, в проголошенні іншим Євангелії, в активній участі в літургії, в таїнствах і т.д. Молитві присвятимо окрему конференцію.

Те, як ми відносимось до другої людини, теж свідчить, віримо чи ні словам Ісуса: “Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили” (Мт 25,40). Тому повинні ми старатись, щоб наші вчинки найповніше виражали віру в різних життєвих ситууаціях. Роблячи іспит сумління, маємо замислитись, в якій мірі наші думки, слова, вчинки виражали віру, а в якій – її заперечували. Треба нам також замислитись, що робимо для постійного поглиблення нашої віри і уповання на Бога.

2. МОЛИТИСЬ

Дивлячись на сучасний світ, можемо іноді впасти у розпач, коли бачимо, що навколо нас: зло, свавілля, війни, терроризм, катаклізми. Виникає відчуття безрадності, переконання, що нічого не можна зробити, нічого покращити. Чи дійсно так є? Чи нічого не можемо зробити? Ні! Маємо могутній засіб, що може змінити світ, тому ми не безсилі. Цей засіб – молитва, поєднана з жертвою, з відреченням, відданням під опіку Милосердного Бога. Церква, вірна отриманому об’явленню, пригадує нам про необхідність молитви і жертви.

Що таке молитва?

Катихізис Католицької Церкви пояснює для нас, що молитва – це піднесення душі до Бога або прохання, скероване до Нього про якісь блага, згідно з Його волею. Молитва – це зустріч осіб, це діалог з люблячим Отцем, Його Сином Ісусом Христом і зі Святим Духом. Бог промовляє до людини в тиші ії серця, говорить голосом сумління, тому щоб почути голос Бога, людина повинна на молитві заспокоїти своє кричаще серце. Сумління людини є предивним санктуаріумом, в тиші якого промовляє Бог.

Молитва, як зустріч і діалог має велике значення і силу. Перед усім молитва може змінити людину, його вчинки і спосіб мислення. Вона може змінити світ, який людина, піддаючись сатані, може повністю знищити.

Молитва – це потужна зброя у боротьбі з сатаною і його спокусами. В боротьбі з ним підтримує нас сам Бог, Пресвята Діва і ангели. В цю боротьбу повинні вступати також і ми самі. Саме завдяки нашим молитвам, поєднаним з благаннями Марії, нашої Матінки, може запанувати в нас самих та в цілому світі довгоочікуваний мир.

Іноді нам здається, що наші молитви не мають жодних результатів, що Бог їх не вислуховує, втрачаємо тоді відчуття їхнього сенсу, знеохочуємося. Тоді як Бог завжди вислуховує наші молитви. Однак, будучи Всезнаючим, знаючи наше майбутнє, Він сам знає, що для нас найкраще, бо Він – добрий Батько. Не завжди те, що добре в нашому розумінні, є добрим і згідним з Божою волею. Саме ці миті використовує сатана, щоб знеохотити нас до молитви.

Ефективність молитви

Найефективнішою є та молитва, яка поєднується з участю в святих таїнствах і різними жертвами, які складаються з любові до Бога, напр., з постами, коли поєднується з безупинним наверненням і святістю життя.

Тому для молитви ніколи не пізно. Світом керує не якийсь сліпий вирок, а Милосердний Батько, який ніколи не проходить байдужо повз занесені до Нього молитви.

Однак, щоб молитва була ефективною, не повинна вона бути лише якимось “додатком” до нашого життя і не можна її трактувати за якусь “таблетку від болю голови”, як станеться щось погане, тоді вистачить “молитовника” і знову все буде чудово. Ісус заохочує нас до того, щоб ми молилися неустанно. Цей наказ може здаватися нам неможливим для виконання, бо треба зробити протягом кожного дня багато справ, виконати чисельні обов’язки. Якже ж можна молитись без перерви? Багато вважають, що молитися можна тільки в церкві або на колінах перед хрестом чи образом. Тоді як молиться той, хто знаходиться біля Бога, усвідомлює Його присутність в праці, при виконанні різних справ, біля кастрюль, папок з документами, в щоденній домашній праці. Христос прагне, щоб ми його любили не лише на словах, але служачи іншій людині, в якій Він присутній. Можна молитись, їдучи до праці в трамваї, чи у потязі, можна Його кликати, готуючи обід чи миючи підлогу, служачи іншій людині. Бог не вимагає від нас неможливих речей!

Тобто, безупинно перебувати на молитві – це значить усвідомлювати собі найчастіше присутність Бога в нашому житті і жити в кожній ситуації за Його заповідями, згідно з Його волею. Хто постійно молиться, живе згідно з Божою волею – тобто у святості, в світлі, – той безупинно чуває і є підготовлений до зустрічі з Богом. Цієї пильності не терпить сатана, який прагне привести кожну людину до вічного осудження. Треба довіритись Богу і не зупинятися в переборюванні лінощів нашої душі, до яких постійно закликає наш неприятель. Треба бути пильним і треба постійно вчитись молитись.

Як треба молитись?

Існує багато способів, методів і навіть шкіл молитви. Спробую викласти найпростіший і доступний кожному спосіб молитви.

Стаючи до молитви, ми маємо спочатку усвідомити собі Божу присутність, що Він нас почує і що Він з нами. Ісус відчуває кожну нашу молитву, бо любить нас найніжнішою любов’ю.

Коли усвідомимо собі Божу присутність і те, що Він нас любить, чує і відчуває кожну нашу думку, слово, подію, можемо приступити до розмови з ним. В цій розмові не можуть брати участь лише наші уста, розмовляє передусім – наше серце. Молитва повинна стати зустріччю сердець: повного Любові і Милосердя Серця Бога і мого серця. Можемо, звісно, на зустріч сердець також  запросити Серце Пресвятої Матінки. Можна теж підносити наші серця до святих у небі, шукаючи їхнього посередництва. Під час молитви уста повинні говорити те, що диктує нам наше серце, любляче Бога. Наша молитва має бути розмовою приятелів, діалогом з Найвірнішим Приятелем. Є вона такою тоді, коли ми намагаємося виразити Богу повну вдячності, прославлення і каяття любов до Нього.

Молитва серця проявляється в наповненому любов’ю співтерпінні з Серцем Ісуса, поранененим байдужістю, забуттям, гріхами, ненавистю. Справжня молитва серцем – повна любові і співтерпіння до зраненого і відкинутого Серця Ісуса – веде завжди до винагородження нашою любов’ю, охочим знесенням різних незручностей, веде до повної співчуття розмови з раненим Ісусом або Його Матір’ю. Ця молитва може мати різні форми, можна молитись, переживаючи Хресну Дорогу, промовляючи Розарій, Коронку до Божого Милосердя, літанію або своїми словами. Наша молитва може бути подякою, прославенням, перепрошенням, проханням, благанням. Головне, щоб була справжньою зустріччю, діалогом, а не формальністю, заготовленим шаблоном. Під час молитви не можна поспішати, треба на молитві навчитись “забувати” про час. Час, “витрачений” на молитву, пізніше помножується в нашому житті. Той, хто справді кохає, ніколи не скаже, що не має часу на кохану людину, а молитва також є зустріччю закоханих – Бога і людини.

3. ДОЗРІВАТИ ДО ПОДРУЖЖЯ

Що значить дозріти до подружжя? Це значить взяти на себе відповідальність за коло певних завдань і обов’язків, пов’язаних з новими обставинами. Говорячи про дозрівання до подружжя, маю на увазі зрілість у дуже широкому значенні.

Отже, йдеться про фізичну зрілість, або здатність організму брати завдання, пов’язані з подружжям, потім – сексуальна зрілість, або здатність до подружнбого співжиття і врешті законна зрілість – під якою розуміємо осягнення того віку, коли закон дозволяє укладання подружжя. Не менш важливою є економічна та соціальна зрілість, тобто матеріальна самостійність, отримання постійної праці із заробітком, помешкання.

Говорячи про соціальну зрілість, пригадую один приклад, який у жартівливій формі розповіли мені знайомі. Двоє молодих людей прагнули одружитись і, як заведено, дівчина привела свого нареченого, щоб познайомути з батьками. Батько дівчини, турбуючись про майбутнє своєї доньки, забрав хлопця з собою, прагнучи його “допитати” щодо планів на майбутнє відносно подружжя. На запитання про те, де вони будуть жити після шлюбу, за що будуть жити та інші справи матеріального забезпечення їхньої майбутньої родини хлопець з покорою відповідав: якось Бог нам допоможе. Після цієї розмови його жінка, мати дівчини запитує свого чоловіка про враження, чи сподобався йому хлопець, на що чоловік їй відповідає: знаєш, так собі, але одне мені в ньому подобається – що вважає мене Богом.

Хтось з вас скаже – добрий жарт, але як часто сьогодні молодь з економічної та соціальної точки зору зовсім не готова до подружжя, а відповідальність за матеріальне утримання нової родини лягає на батьків молодих.

Зазначені вище види зрілості дуже важливі і треба їх дотримуватись. Однак, найважливішою є психо-емоційна зрілість. Тому саме цьому питанню присвятимо більше уваги в подальшій частині нашої зустрічі.

Ознакою дозрівання до подружжя є також підготовка до нього. На жаль, багато молодих людей свідомо не розпочинають підготовку, бо вважають, що це їм не потрібно. Дуже часто під “підготовкою” розуміється лише поринання в мрії щодо подружнього життя. Якщо вони залишаться тільки в мріях – це добре. Гірше, як стануть “програмою” подружнього життя, переліком бажань і очікувань; тоді можуть бути причиною багатьох проблем, викликаних нереалізованими очікуваннями. Практика показує, що мрій замало і дуже часто можна з прикрістю спостерігати, як ламається щастя під дрібними труднощами, які можна було б вирішити, якби раніше їх собі усвідомили і підготувались.

Потрібні знання і вміння

Підготовкою до подружжя є здобуття необхідних знань і вмінь, потрібних у щоденному подружньому і родинному житті. Велика їх частка набувається, звичайно, протягом життя, не думаючи про подружжя, але є нові питання, які вимагають поповнення знань і глибших роздумів.

Які, отже, знання повинні мати кандидат/кандидатка до подружжя? Варто ознайомитись із законами, що стосуються подружжя і родини. Важливими є знання в галузі біології, анатомії і фізіології, знання, які стосуються функціонування організму жінки, особливо пов’язані з переказом життя, питання регуляції зачать, гігієни вагітності і родів. Це все призводить до того, що поява дитини не буде несподіваною, дитина буде оточена необхідною любов’ю.

Спмих знань не вистачить, необхідні також вміння. Від тих найпростіших практичних вмінь дбати про свій одяг, гігієну, порядок, покупки чи приготування їжі до вміння створювати приємну і теплу атмосферу родинного дому.

Ці прості, ніби-то незначні справи, які стосуються вміння виконувати найпростіші домашні обов’язки, стають проблемою, коли їх очікують або, - що гірше – вимагають від іншої особи. На жаль, сучасну молодь часто матері сприймають дуже опікунсько, що проявляється у відстороненні їх від ряду дрібних справ, пов’язаних з їхніми потребами. Якщо така людина звикне до послуг, то з часом сприймає це як щось природнє, належне. Найгірше, що це вже стосується обох статей. Особи, які живуть в інтернатах або гуртожитках, змушені стати самостійнішими, тоді як для значної групи людей, створюючих родини, ці дрібні нездійсненні очікування з часом стають причиною проблем, навіть поважних родинних сварок.

До “літанії” вмінь слід також зарахувати вміння планувати домашній бюджет, бо як видно з анкет, розповсюджених серед молодих подружь, саме відсутність цього вміння найчастіше стає причиною непорозумінь.

Дуже важливим є вміння організувати родинне життя, подружнє життя, створити теплу атмосферу і відчуття безпеки, які дає родинний дім. Бо родинний дім – це не лише помешкання, яке теж дуже потрібне, а, передусім, атмосфера спільноти, сердечності, довіри. Це відноситься до психічної зрілості.

Повернемося тепер до психо-емоційної зрілості, про яку я згадував на початку. Психічна, емоційна  зрілість осягається поступово. В періоді дитинства чуттєвість є егоцентричною; дитина оцінює все під кутом власного задоволення. Стосується це і любові до найближчих. З часом, з розвитком людини цей підхід змінюється, але буває так, що залишається.

У нормальному процесі розвитку егоцентризм уступає місце суспільним рисам людини, котра встановлює контакти з іншими людьми. Так є з молодшою молоддю. На цьому етапі розвитку найчастіше особу трактують предметно, використовуючи для власних потреб. Типовим прикладом тут є стан “закоханості”, стан очарованості тим, що в ньому відбувається, не замислюючись над переживаннями іншої людини. Якщо чуттєвий розвиток затримається на цьому етапі, людина, живучи в подружжі, може трактувати іншу особу, чоловіка (дружину) як предмет: для себе, для задоволення, для слави. Це виразно свідчить про те, що така людина ще недозріла до подружжя.

Чуттєво дозрілим є той, хто зможе увійти в переживання іншої людини. Цей стан, це вміння називається емпатією. Емпатія необхідна для зрілого, відповідального укладання подружжя, хоча її замало. Бо саме співпереживання чи співчуття, хоча і важливе, але нічого не змінить. Лише вміння і здатність взяти на себе відповідальність за іншу людину та ввірені особи, за прийняті рішення, робить його повністю зрілим для подружжя. Отже, психічна зрілість до подружжя має пройти через конкретні етапи від звертання уваги на себе до звернення уваги на інших, через вміння вникнути в їхні проблеми, аж до здатності активної і відповідальної діяльності для їх добра.

З ким хочу йти протягом цілого життя?

Часто чуємо, що хтось вибрав собі чоловіка чи жінку, що його чи її вибір був добрим або поганим, але якщо глибше замислитись над цим, то цей “вибір” є дуже обмеженим. Спочатку обмежує його так зване поле вибору, зазвичай людина шухає собі партнера/партнерку в межах своєї культури, народу, мови, ступеня освіти і т.д.

Але незалежно від цих умов, у процесі вибору набагато більшу роль відіграє психологічне поле, яке призводить до того, що конкретна особа подобається, що “(він) вона є (чи ні) в моєму стилі”. На це впливає багато факторів, діючих переважно підсвідомо. Може це бути подібність до батьків або інших шанованих людей, яких ми любимо, вчинки і риси яких є протилежними від рис, що мають особи, яких ми не любимо і т.п.

Сьогодні партнера обирає собі сама молодь; батьки не беруть в цьому участі, як було це раніше (говоримо, звісно, про європейську культуру). У виборі багато вирішують емоції. Треба, однак, мати свідомість, що емоційний вибір переважно позбавлений “права вибору”. Почуття ускладнюють, а іноді і унеможливлюють об’єктивну оцінку рис другої особи. Ми бачимо другу особу такою, якою ми б її хотіли бачити. Не бачимо вад, а негативні риси цієї особи применшуються. За основами психології, якщо риси другої особи неоднозначні, особа, співчутлива емоційно, завжди доповнить їх побажаннями, очікуваннями, надією, буде її захищати. Тому частина правди є у твердженні, що любов є сліпою. В таких ситуаціях невпевненості добре було б почути характеристику інших людей, яким ми довіряємо, почути і осуд, позбавлений емоційної залежності, який може бути більш об’єктивним. Може, але не повинен. Бо не завжди ми є об’єктивними в наших оцінках, наприклад, якщо батькам не сподобається майбутній зять або мати, син котрої любить конкретну дівчину, бачить у ній суперницю, забираючу її сина. В таких ситуаціях характеристика буде негативною. Треба пам’ятати, що двоє людей будуть жити один з одним, а не з батьками, тому характеристики можна і треба вислухати, але рішення мають приймати лише вони вдвох.

Не зважаючи на обмежені шанси вільного вибору, варто зупинитися на певних критеріях цього вибору.

Критерії вибору чоловіка (жінки)

Здається, першим критерієм вибору (особливо у чоловіків, які „кохають очами”) є фізична привабливість. Але чи може вона бути критерієм вибору? Досвід вчить, що фізична привабливість тим важливіша, чим молодша людина і чим імпульсивніший її вибір. Справді, не хочу сказати, що вона не враховується. Таке ствердження було б неправдою. Хоча йдеться про те, що фізична привабливість не може бути основним критерієм хочаб тому, що є недовгочасною. Фізична привабливість – це хвороба, від якої швидко можна вилікуватись, просто старіючи.

Набагато важливішим критерієм є фізичне і психічне здоров’я. Треба завжди підкреслювати, що подружжя ставить перед обома конкретні вимоги. Однією з таких вимог є здоров’я як фізичне, так і психічне, яке робить можливим прийняття обов’язків подружніх і батьківських.

Іноді мотивом вибору у дівчат (особливо дуже вразливих) є прагнення присвятити себе в подружжі людині, яка потребує опіки, співчуття, навернення з поганих вчинків чи звільнення від залежностей. Треба ясно сказати: подружжя – це не благодійна організація, осередок опіки чи санаторій. Подружнє життя  - це важка праця, яка вимагає великих зусиль обох, особливо в питанні виховання дітей і забезпечення для них необхідних умов. Нерозумно поступає дівчина, яка вибирає собі за чоловіка саме таку людину, думаючи, що його змінить, наверне. Нічого подібного! Лише навпаки, укріпить його в цих вадах, залежності, бо як такого вибрала, значить саме такий їй подобається, тому навіщо щось змінювати.

Важливим, бо загрожуючим для тривалого подружжя, критерієм є істотна різниця поглядів у питанні про саме подружжя, дітей, їх кількість, цілісність подружжя, вірність, способи проведення вільного часу та ін. Має значення і світогляд, відношення до релігійних, народних, ідеологічних, культурних цінностей. Ці розбіжності треба узгодити і вияснити перед шлюбом. Цьому служить період, який звемо періодом нареченості. Якщо неможливо порозумітись, то цей період є тим останнім дзвоником, щоб прийняти рішення відмовитись від одруження з цією людиною.

Одним з дуже важливих критеріїв є характер. Зрозуміти характер нелегко, на це потрібен час. Людина може бути нещира, хоче показати себе з найкращого боку, ховає свої вади, особливо перед особою, на яку покладає свої сподівання. Важливо мати змогу побачити другу особу в різних ситуаціях, особливо важких, а також під час її контактів зі своїми близькими, тобто, в ситуаціях, коли перестає “одягати маску”, стає собою, відкриває своє справжнє обличчя.

На етапі вибору партнера не можна йти до кінця. Треба вміти так себе поводити і налаштовувати почуття, щоб, якщо виникне така потреба – можна було відмовитись від продовження знайомства (розірвати відносини). Сьогодні багато молодих людей дуже швидко “входить” у фінансові договори, розпочинають спільне життя, планують термін шлюбу і розпочинають сексуальне співжиття. Приходить ситуація, з якої “не зручно виплутатись”, тобто – на їхню думку – неможливо. Будь-яке рішення, що є результатом навіть найменшого примусу до подружжя, чи емоції, а не свідомий вибір можуть мати трагічні наслідки.

Щоби уникнути таких ситуацій, треба:

• вже на самому початку знайомства поцікавитись, чи особа є вільною і чи не має виразних негативних рис, які унеможливлюють укладанняя подружнього зв’язку (напр. схильність до алкоголізму, наркоманії, зради),
• краще пізнати ближче майбутнього чоловіка (жінку) і не допускати, щоб вийшли факти, які б не дозволили, в разі потреби, змінити своє рішення щодо майбутнього, тобто розстатися з цією людиною.

Простіше говорячи, треба момент вибору перемінити у процес вибору, розтягнутий у часі так, щоб можна було при необхідності відмовитись, а не жаліти потім все своє життя.

4.   ПЕРІОД НАРЕЧЕНСТВА

У попередній конференції ми говорили про дозрівання до подружжя і про критерії вибору партнера. В наших зустрічах не можемо пропустити такий важливий період, яким є період нареченості. Цей період чомусь багато хто з молоді вважають пережитком, елементом фольклору, який не підходить до сьогодення.

Чому це так є? Думаю тому, що багато не розуміють, чим є нареченство і яка його мета. З нареченством пов’язані заручини. І тут також все менше пар, котрі організовують заручини, а ще менше розуміють мету заручин.

Отже, треба сказати, що заручини -  це час заяви один одному і найближчим про намір укладання подружнього зв’язку. Це ще не заява про шлюб, лише урочисте повідомлення найближчім, що двоє молодих людей прямують дорогою до шлюбу. Це важливий момент, часто з цього приводу організовується невелике святкування, в якому беруть участь найближчі з цих обох родин. Часто наречений дарує для нареченої каблучку на заручини, яка через сам факт заручин стає дуже цінною і багато жінок протягом цілого життя бережуть її, більше, ніж інші пам’ятки.

Від моменту заручин офіційно розпочинається період нареченства, тобто час для остаточного рішення і підготовки до укладання подружнього зв’язку і створення родини. Сам намір укласти родину призводить до того, що тематика розмов стає конкретнішою і реальнішою щодо подружжя, змінюються і відносини між нареченими.

Нареченство – це час, коли слід обговорити всі питання, що стосуються спільного життя. Можна сказати, це час складати “план” подружжя. До таких питань обов’язково належать:

• розмови про майбутнє батьківство – напр., кількість дітей, час їхнього зачаття, спосіб планування родини (необхідно вивчити природнє планування родини),
• питання організації родинного життя, реалізації своїх зацікавлень, способу проведення вільного часу,
• обговорення і організація матеріальної, соціальної бази, постійної праці із заробітком, навчання, може, планів побудови власного будинку і т.п.

Період нареченства ставить молодих в трохи іншу ситуацію. Перед офіційними заручинами молоді могли ще фліртувати, грати у свою гру, а цей період їх вже зобов’язує до щирості. Не повинні мати один від одного жодних таємниць, щодо стану свого здоров’я, всіляких спадкових хвороб, ускладнень, психічних проблем, особливо, коли йдеться про майбутнє потомство. Всі сумніви треба вирішити і розв’язати (напр, за допомогою лікарських досліджень).

Наречені також мають право знати своє минуле. Практика показує, як сильно переживає чоловік (жінка), коли почують перекручену інформацію (від інших людей), яка стосується минулого жінки / чоловіка. Часто це розуміють як спробу приховати правду, щось утаїти. І та забута, нерозсказана історія, справа, можуть викликати поважну кризу довіри, якої можна було б уникнути.

Змінюється зв’язок, яктй повязує наречених в чуттєвій сфері. Зі свого досіду знаю, старша молодь на зустрічах, присвячених темі нареченства запитує:Що дозволяється нареченим?Переважно у відповіді наголошую на тому, що недопустимим в період нареченства є сексуальне співжиття, бо це “привілей” подружжя, а наречені ще не є ними. Якщо, отже, виразом подружньої любові є співжиття, то що є виразом любові у наречених?

У наречених любов виражається через чуйність, ніжність. Чуйність – протилежність пожадання. Пожадання містиь в собі щось з егоїзму, бо виражає прагнення чогось для себе (чуттєві переживання, тілесні, задоволення, сексуальне життя, а інколи трактування іншої людини наче якогось предмету і т.д.) чуйність є виразом турботи про іншу людину. Чуйність полягає в тому, що є одночасно і отримуванням (пізнанням), і даванням, хоча завжди переважає елемент давання. Чуйність допомагає дивуватися іншою людиною, визнавати її вартіості, які має, які собою додає, тобто робить людину цінною. Так як клімат пожадання є нещадним, неспокійним, вимагаючим, так клімат чуйності є радісним, спокійним, опікунським.

Чуйність, ніжність можна виражати по-різному, наприклад, за допомогою погляду (іноді жартуючи говоримо, що хтось робить комусь телячі очі). Людина, яка дивиться з чуйністю, допомагає іншій людині відчувати себе коханою. Погляд чуйності – протилежно від пожадання – нічого не очікує, він дивиться так, як на найдорожчий скарб. Огорнута чуйним поглядом особа відчуває безпеку, радість, вдячність, задоволення, наче “на сьомому небі”. Добре тим людям, яких поєднує ніжність. Вони дуже близькі один з одним, іноді не потребують слів, між ними існує власна мова, достатньо жесту, погляду і все зрозуміло.

Ніжність виражається словами. Клімат чуйності допомагає, щоб тон голосу, форма і зміст мали потрібну чарівність, створювали неповторну атмосферу, щоб друга особа охоче слухала, відкривалася, довіряла. В кліматі чуйності легше говорити про себе, бо не має страху осуду. Чуйність не містить елементів критики, лише визнання. Навіть зауваження, сказані з ніжністю, приймаються як турбота про добро тієї особи, а не критика.

Крім слів і поглядів ніжність можна виразити жестом. Цей вид виразу чуйності є найважчим для чоловіків. Еротична збудливість, закодована в психіці чоловіків, викликає швидку готовність до сексуальної діяльності навіть при незначному і невинному дотику. Жест ніжності, навіть без жодного сексуального підтексту, може викликати, особливо в молодому чоловікові, бажання. Тому жести ніжності вимагають від чоловіків також ніжності і вміння правильної реакції.

Ніжності треба вчитись, бо вона дуже важлива для подружнього життя. Вона не може бути лише між нареченими, а навпаки. Саме в подружжі чоловік і жінка повинні виражати свою любов за допомогою ніжності. Відсутність виразів, жестів любові і ніжності в подружжі, на жаль, сьогодні є поширеним явищем і неважко зауважити, що це є якимось каліченням подружнбої любові. Клжна жінка, незалежно від віку, прагне ніжності. Інколи це прагнення є таким сильним, що стає мотивом для виразу згоди на співжиття, бо переважна кількість чоловіків може виразити ніжність лише за допомогою співжиття. Подружжя, для якого єдиним моментом ніжності є співжиття, є убогим, обмеженим; існує навіть небезпека зникнення ще існуючого зв’язку, бо сам секс також з часом надоїсть, стане рутиною, засобом заспокоєння еротичної напруги.

Період нареченства – це також час для підготовки організаційної і матеріальної сторони до урочистості укладання подружнього зв’язку. Але, передусім, це період, коли приймається свідоме, заключне рішення.

Існує таке твердження, що подружжя у великій мірі залежить від добре пережитого нареченства. І це твердження, як показує життя, не є лише простими словами.

5. ЗУСТРІТИ БОГА, ПРИСУТНЬОГО В ТАЇНСТВАХ

Ісус Христос після свого вознесіння не припинив спасенної діяльності, не залишив нас самих. Як і обіцяв апостолам, зіслав від Отця Святого Духа, через якого продовжує свою місію спасіння світу. Спаситель постійно зсилає нам свого Духа, який здатний дістатися до кожної людини, незалежно від того, де і коли вона живе. Завдяки міці Святого Духа Христос постійно є з нами в таїнствах Церкви.

В таїнстві хрищення робить нас Божими дітьми, очищує від первородного гріха, як і від особистих гріхів, якщо хрищення приймає доросла людина, і приєднує до Церкви. В таїнстві миропомазання Христос зміцнює нас своїм Духом, щоби ми, як перші учні, з великою радістю, міццю і відвагою будували Церкву, а, цим самим,- Боже царство, щоби ми проголошували всім Євангеліє. Коли звершується Євхаристія, силою Святого Духа Ісус перемінює хліб у своє Тіло, а втно – в свою Кров. Цей же Святий Дух єднає всіз приступаючих до св. Причастя з Христом і між собою, чинячи їх єдиним Його Мчстичним Тілом – Церквою. В таїнстві покаяння проявляється пробачаюча діяльність Христа, котрий дихнув на апостолів свого Духа і сказав: “Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпкстяться їм, кому ж затримаєте - затримаються” (Йо 20,22-23). Через єлеопомазання Христос зміцнює страждаючу особу, пробачає її гріхи і включає у своє спасенне терпіння і смерть (пор. Як 5,14-15). В таїнстві свячень священики отримують міць Святого Духа, щоб уділяти таїнства і будувати Церкву. Завдяки таїнству подружжя любов між чоловіком і жінкою освячується і зміцнюється. Отримані в часі цього таїнства дари роблять подружжя здатним виконувати всі майбутні подружні і батьківські обов’язки.

В сьогоднішній конференції обговоримо три з сіми святих таїнств, це: таїнство покаяння, Євхпристії і подружжя. Ці три таїнства відіграють дуже важливу роль в подружньому і родинному житті. Але, перед тим, як перейдемо безпосередньо до обговорення згаданих таїнств, маємо відповісти на основне запитання:

Що таке таїнство?

Таїнство – видимий знак, встановлений Христом, котрий, уділяючи його за допомогою Церкви, поновлює свою Пасхальну Містерію (страждання, смерть і воскресіння) і уділяє для нас потрібні благодаті. Дуже важливо зрозуміти, що таїнство є знаком Христа, котрий користується ним і сам його виконує, однак через послугу Церкви в особі своїх вибраних (єпископів, священиків, дияконів).

Метою таїнств, як читаємо в Катихізисі Католицької Церкви, є освячення людини, побудова містичного Христового Тіла, і, врешті, віддання пошани для Бога. Як знаки, повинні вони також повчати. Таїнства не тільки закладають віру, але, за допомогою слів і речей, дають їй зростання, зміцнюють її і виражають.

Перейдемо тепер до обговорення двох з трьох вище названих таїнств.

Покаяння – таїнство Божого Милосердя 

Таїнство покаяння і поєднання називається таїнством навернення. В ньому Христос взиває нас повернутися на дорогу, яка веде до Бога Отця (пор. Лк 15,18), від котрого людина віддалилася в наслідок гріха, повертає надприроднє життя для тих, котрі втратили його з власної провини; це поєднання з Богом, з Церквою і людиною. Називається також таїнством сповіді, бо визнання гріхів перед священиком є однією з умов цього таїнства. Це таїнство є визнанням і прославленням святості Бога, а також Його милосердя щодо грішної людини. Називається таїнством Божого милосердя, таїнством прощення, бо через сакраментальне відпущення гріхів Бог уділяє нам прощення і милосердя. Належить воно до таїнств християнського оздоровлення. В ньому Бог, як найкращий лікар, лікує нашу поранену гріхами душу. Лише Бог може відпускати гріхи і робить це через священиків, уділяючи їм владу “зв’язувати і розв’язувати”.

На жаль, багато людей не використовують цей великий дар, який залишав для нас Христос. Так людина відходить від Бога, котрий стає непотрібним, котрий заважає в житті. Чим рідше приступаємо до св. Сповіді, тим важче нам навернутися і просити Бога про прощення. Деякі забувають, що в цьому таїнстві крім очищення серця людина отримує внутрішній спокій, радість, силу і міць, щоб витримати в доброму. Відходячи від сповідальниці (конфесіоналу), людина свідома того, що може все розпочати спочатку. Сповідь – це прохання про милосердя, про звільнення з того всього, з чим самі не можемо справитися, бо ми слабкі і грішні.

Треба добре сповідатися, щрб отримати внутрішній спокій. Добра сповідь та, до якої приступаю без страху, з довірою, як хвора людина, яка потребує зцілення, яка зранена власним гріхом. Під час доброї сповіді не приходжу за справедливою карою, а за оздоровленням з того, що мене внутрішньо ранить. Бог не тільки суддя, а і лікар, Милосердний Отець, котрий з любов’ю чекає повернення блудного сина. Не треба боятися цього таїнства, а часто з нього користатися.

Друга церковна заповідь говорить нам виразно Кожен віруючий зобов’язаний хоча б раз на рік сповідатися зі своїх гріхів. Але, щиро говорячи, сповідь раз на рік – це замало! Грішила би нерозторопністю людина, хвора раком чи іншою серйозною хворобою, якби ходила до лікаря лише раз на рік. Така людина потребує постійної опіки лікаря. Так само з таїнством покути. Сповідатися слід регулярно, щоб запрошувати Бога до себе і просити про оздоровлення. Доброю і пропонованою практикою є регулярна, хоча б щомісячна сповідь. Хто таким чином буде підходити до конфесіоналу, тому таїнство не сповіді не буде доставляти жодних труднощів, навпаки, допоможе зростати чеснотам і йти дорогою досконалості і святості.

Щоб можна було добре сповідатися, треба мати добре розвинуте сумління. Це найбільший скарб, який людина отримує від Бога. Сумління, керуючись розумом і вільною волею, закликає людину чинити добро і уникати зла. Сумління, як ми вже казали, є Божим голосом, який прагне вести людину доброю дорогою. Але голос цей дуже делікатний, який шанує свободу людини і її вибір. Є в людині ще одна сила, яка часто заглушає голос сумління, сила дуже агресивна. Це егоїзм. Сумління допомагає людині розпізнати добро і зло, наказує робити перше, а уникати другого. Егоїзм же розділяє речі на приємні і неприємні і схиляє людину обирати приємне і уникати неприємного. Нам видається, що все в порядку, бо кожен хоче бути щасливим, прагне приємного. Однак, голос сумління найчастіше не покривається з людським егоїзмом. Тому, коли сумління наказує робити добро, егоїзм розуміє цей наказ як дуже важкий для виконання, який вимагає жертви, тому неприємний. В свою чергу заборонене зло приймає за щось“добре”, приємне.

З огляду на егоїзм, який в нас є, повинні намагатися виховувати своє сумління, позбуваючись егоїзму. Сумління може стати сильнішим від егоїзму, а відбудеться це через неустанне вдосконаоення волі. Добрим способом у вихованні свого сумління через зміцнення волі є охоче слухання зауважень від людей, які турбуються про наше добро. Нелегко вислуховувати зауваження, але маємо усвідомити собі, що цих людей посилає нам Бог, котрий хоче, щоб наше сумління добре зформувалося. Такими людьми, яких Бог нам посилає з метою розбудити наше сумління, може бути жінка для чоловіка або чоловіе для жінки. Найближчі особи, котрі з любові і в любові, турбуючись про добро чоловіка / жінки, звертають один одному увагу на їхні слабкості в недоліки.

Треба навчитися приймати зауваження від інших. Треба також вміти робити зауваження, дуже делікатно, з любов’ю, щоби не принизити іншу людину, мого брата чи сестру в Христі.

З добре вихованим сумлінням легше нам буде зробити добрий рахунок сумління і, з радістю та надією на зустріч з Милосердним Отцем, приступити до таїнства покути.

Таїнство Божого Милосердя є дуже важливе в розвитку правильних родинних відносин між батьками і батьками та дітьми. Допомагає воно позбвтися егоїзму, який є найбільшою загрозою для кожної спільноти, а тим більше для спільноти подружньої, родинної. Часта, регулярна сповідь допоманає подружжю, як і кожній людині, стати в правді перед Богом і перед самим собою.                    

Євхаристія – джерело подружньої любові

Євхаристія – як читаємо в Документах ІІ Ватиканського Собору – є “джерелом і вершиною цілого християнського життя” (KL 11), а також “осередком і вершиною таїнств” (DM 9), які, подібно до того всього, що виконує Церква “пов’язуються зі святою Євхаристією і до неї прямують” (DK 5). Євхаристія – це жертовний бенкет, а там, де бенкет, повинен бути стіл, навколо якого зібрані бенкетуючі. Повинна бути їжа, яку споживають. Збираючись на Євхаристії, спочатку підходимо до “столу” Божого Слова (амвони), тут Христос годує нас своїм Словом, в якому присутній. Від Столу Слова переходимо до Столу Євхаристії (вівтаря). Так як земна їжа дає силу, зростання, радість і приємність, так і Євхаристія Тіло і Кров Господні огортають своєю міццю ціле наше надприроднє, духовне життя, яке виховує, відновлює, веде до його розвитку і розквіту, стає їжею безсмертя.

Євхаристія завжди служиться у спільноті, єднає багатьох, стає сопричастям осіб, котрі, збираючись навколо вівтаря, творять єдину велику родину Бога. Тому недільна Євхаристія повинна для кожного подружжя, кожної родини бути вершиною і джерелом їхньої любові і подружньої єдності. Так як родина збирається за столом вдома, який стає вівтарем їхньої домашньої Церкви, за яким разом моляться, насичуються і святкують різні родинні урочистості. Так як для подружжя “вівтарем” їхньої любові, їхнього взаємного віддання є подружнє ложе (цю тему будемо обговорювати, коли говоритимемо про риси подружньої любові). Так вівтар Євхаристії особливим чином повинен єднати, зміцнювати, учити жертовності, давання себе. При вівтарі родина стає разом з Христом, котрий у особі священика поновлює свою жертву любові, складену на хресті. Чоловік і жінка, підкріплюючись цим самим Хлібом і цією ж Кров’ю, пролитою за них з любові до них, зміцнюють свою любов, очищаючи її від егоїзму, маючи перед очима приклад Христа, котрий пожертвував себе для спасіння світу, кожної людини.

Під час кожної св. Меси Христос чекає нас, прагне зустрітися з нами. Він присутній у своїй Церкві потрійним чином: у своїму Слові, в Євхаристії і у спільноті віруючих. Подружжя, батьки і їхні діти повинні кожного тижня приєднуватися до цієї спільноти Церкви, відповідаючи на запрошення Христа і беручи повну участь в Євхаристії, приступаючи до Господнього Столу. Родина, подружжя зміцнюють свою любов і єдність, коли разом беруть участь в Євхаристії, на скільки це, звичайно, можливо. Таким чином, батьки дають своїм дітям чудовий приклад своєї віри, якщо разом, об’єднані любов’ю, йдуть на неділюну св. Месу. Батьки не повинні також боятися брати на св. Месу своїх малих дітей.так, вже від наймолодших років вчать своє потомство брати участь в літургії Церкви. Нічого так не залишається в пам’яті дитини, як образ батьків, які моляться. Батьки не повинні також забувати, що коліна батька і матері є першою школою любові Бога і людини.

Цієї спільної участі в Євхаристії треба вчитися вже в період нареченства. Спільно пережита нареченими св. Меса є безцінною допомогою у розвитку їхньої любові, допомагає їм пізнати один одного, а свої проблеми і занепокоєння, що стосуються майбутнього, жертвувати на Божому вівтарі. Часта сповідь і св. Причастя допоможуть їм також у боротьбі за дошлюбну чистоту.

В сьогоднішній конференції ми говорили про два дуже важливі для періоду нареченства, а пізніше і подружнього життя таїнства: таїнство покаяння і Євхаристії. Таїнству подружжя, з огляду на його характер і на те, що цей курс повинен Вас підготувати до його укладання, присвятимо окрему конференцію.  

6. ПОДРУЖЖЯ – ЯК СПІЛЬНОТА ЛЮБОВІ

Подружній зв’язок християн Христос підняв до рангу таїнства, значить в ньому двоє людей, поєднаних в любові, можуть, а навіть повинні спільно осягнути вічне спасіння. Подружжя бере приклад з любові Бога до людини. Так як Бог поєднаний з людством, Христос з Церквою, так поєднані між собою чоловік і жінка, котрі залишили свої родини, щоб стати одним. Протягом існування подружжя чоловік і жінка мають завдання допомагати один одному на дорозі до вічного життя. Метою ж таїнства подружжя є щастя подружжя вже тут, на землі, і у вічності. Другою метою є потомство, продовження життя.

Зв’язок між чоловіком і жінкою, які разом приймають таїнство подружжя, називається подружнім завітом. Слово “завіт” належить до центральних релігійних понять і означає зв’язок Бога з людством. Бог уклав завіт з людьми через людей, яких Сам вибрав, таких як Ной чи Авраам, котрі були посередниками цього завіту. Найдосконалішим посередником був Христос, через котрого Бог Отець поєднав людство із Собою найдосконалішим способом, а разом з тим найбільшою ціною – ціною життя.

Подружжя поєднане з Христом і Церквою через вірність Завіту, який є їхньою вірністю один одному, а також вірністю їх обох Богові, Його волі, яка виражається у реалізації Божих заповідей. Заповіді ніби прокладають дорогу, якою подружжя має йти до Небесного Отця.

Заповіді, які залишив нам Господь, мають понадчасову вартість. Це загальні завдання, які часто треба роз’яснити – деталізувати в залежності від часу, який несе з собою нові проблеми. Важко бо знайти в заповідях такі проблеми, як контрацепція і штучне запліднення. З волі Христа заповіді інтерпретуюються Церквою, коротше кажучи – через висловлювання папи, звані енцикліками або адхортаціями. До них належать, напр., енцикліка Нumanae vitae Павлa VI, Evangelium vitae Йоана Павла ІІ і його адхортація Familiaris consortio.

Якою повинна бути подружня любов?

Подружня любов має конкретні риси, які свідчать про її цінність винятковість. Повинна вона бути людською, повною, вірною і виключною до смерті, а також плідною (Нumanae vitae,9). Ці риси – ніби чергові ступені, по яких подружжя наближається до любові Бога.

Спочатку повинна бути людська любов. Вчення Церкви розрізняє акти людини і акти людські. Акти людини – це все те, що робить людина, не залежно від того, чи обдуманими є її вчинки, чи ні – підсвідомі. Все те, що робить, обдумуючи чи ні – це акти людини. Людський акт – це теж діяльність людини, але який відповідає її гідності, характеризується певною досконалістю, стоїть вище акту людини. Це в жодному випадку не може бути якимось випадковим вчинком, а спокійно продуманим і відповідальним. Такою також повинна бути подружня любов. Жінка і чоловік не поєднуються між собою випадково, але вирішують, планують своє майбутнє, окреслюють собі мету, а при поєднанні не керуються лише інстинктами, як роблять це звірі. Вони вільні у своєму виборі, а також відповідальні за цей вибір. Вони вільні сказати своє “так”, а також відповідальні за нього. Людська любов має бути також розумною любов’ю, тобто такою, в якій почуття підпорядковуються волі, в якій найбільшим добром є добро обох, а не одного.

Подружня любов повинна бути повною любов’ю, тобто такою, яка огортає цілу людину, всі її сфери: інтелект, почуття і волю. Це любов, яка виражається у думках, почуттях і вчинках. Це значить бути відповідальним за життя своє і партнера, життя теперишнє і вічне, надприроднє.         

Наступний ступінь, на якій стає подружжя у своїй любові, це вірність і виключність до смерті. На землі чоловік чи жінка повністю можуть віддатися лише одній людині. Тільки на небі “не женяться і не виходять заміж” (Лк 20,35). Але поки живемо на землі, ми обмежені. Маємо єдиний і неподільний скарб і можемо його весь віддати лише одній людині, бо людина неділима. Не можемо тіло віддати одній людині, а духовну любов (всю) іншій. Також неможливо прийняти цілковитої, тілесної і духовної любові від двох осіб.

Вершиною подружньої любові, її найдосконалішим виразом, завдяки якій беруть вони участь у творчій справі Бога – є плідність, передача життя. Справжня любов повинна давати плоди. Христос говорить: “по плодах їх пізнаєте”. Подружню любов бачимо по плодах, тобто по дітях. Йдеться не лише про кількість дітей, а про те, які вони.

Перераховані риси подружньої любові мають своє джерело в Божій любові, Бог є Любов’ю (1 Йо 4,8) і Отцем, від якого бере назву увесь рід на небі і на землі (Еф 3,15). Бог створив світ з любові і для любові, дав його людині. Ще більше, в Христі Бог дав нам Себе.

Це повне віддання Христа своїй Церкві є найкращим і найповнішим прикладом для подружньої любові. А Христос є віддзеркаленням любові свого Отця. Він собою нам показав, чим є Свята Трійця. У Святій Трійці ми бачимо приклад досконалого батьківства і материнства, а також досконалої співпраці двох люблячих осіб – Отця і Сина. Маємо також Третю Особу – Святого Духа, котрий є уособленою любов’ю, яка поєднує Отця і Сина. Святий Дух є якби плодом любові двох перших.

Подружня єдність

Любов, яка є фундаментом подружнього зв’язку, веде до єдності, тобто найтіснішої на землі спільноти життя. Хоча подружжя під час шлюбу стає “одним тілом”, однак, ця єдність не усуває різниці між чоловіком і жінкою. У духовному розумінні становлять одно, але у фізичному надалі залишаються двома окремими особами. Це саме їхня відмінність є красою подружнього зв’язку. В подружній єдності не йдеться про знищення всіх відмінностей, а про взаємне збагачення. Різними є завдання і обов’язки чоловіка і жінки, рівною є відповідальність за спільне добро, а особливо за взаємну любов, за її плекання і розвиток.

Подружня єдність полягає, передусім, у єдності сердець. Полягає вона в повному визнанні рівності прав і обов’язків, а передусім – в однаковій гідності чоловіка і жінки.

В історії людства в багатьох культурах і народах жінки не мали своєї гідності і прав, які мали чоловіки. Католицька Церква у своєму навчанні виразно підкреслює, що жінка, щодо гідності та відповідальності, рівна чоловікові. Це основна вимога справжньої подружньої любові. Церква, захищаючи особисту гідність жінки, звертається до Біблії. Це сам Бог вказує на гідність жінки, коли Божий Син отримує людське тіло від Діви Марії. Прикладом особливої поваги Христа до жінки є хоча б те, що після свого воскресіння він спочатку показався жінці (Марії Магдалині), а не апостолам, і це власне їй довіряє місію проголошення радісної новини своїм учням. Тому противиться Божій волі і грішить той, хто сприймає жінку як якусь річ чи знаряддя для отримання задоволення. Ще більше принижують гідність жінки ті, хто керує порнографічною промисловістю, яка має за мету викликати у чоловіка сексуальне збудження.

В наших роздумах про гідність жінки треба також підкреслити, що подружня єдність вимагає від чоловіка постійної турботи про ніжне ставлення до жінки, і допомоги їй в потребі і виконанні її виправданих очікувань.

Подружня вірність і нерозривність

Подружня любов крім духовного виміру, “єдності сердець”, має також тілесний вимір, єдність під час сексуального акту. Сексуальний акт є виразом і разом з цим складовою розвитку подружньої любові. Ця тілесна єдність зобов’язує подружжя до особливої і виключної єдності. Вона є даром, жертвою, яку вони один одному складають на “вівтарі” своєї любові, яким є їхнє подружнє ложе. Тому цей “вівтар” не може стати банальністю, вимагає цього не лише подружня любов, але і справедливість. Не можемо тілесно віддатися людині, яка не є моїм чоловіком (жінкою) і вона не має права на моє тіло, не має права також наближатися до цього “вівтаря”.

Подружня єдність і вірність накладають на подружжя обов’язок дотримання взаємної вірності. Це обов’язок не лише любові, але і справедливості. Шоста Божа заповідь говорить: “Не чужолож!” У Євангеліях Христос йде далі, навчаючи, що вже навіть саме прагнення жінки є чужоложеством: А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці (Мт 5,28).

Подружня вірність вимагає від подружжя чуйності і уникання безпосередніх і свідомо створюваних нагод до зради, а також розірвання знайомств, які могли б до неї призвести. Подружня зрада, або чужоложество, є серйозним викликом подружній любові і Божій заповіді. Це також порушення подружньої присяги, яка складалася перед Богом. Сексуальне співжиття з третьою особою завжди є гріхом, навіть тоді, коли законний чоловік (жінка) відійшов, або коли дає тобі  навіть дозвіл на позашлюбні зв’язки.

Залишена жінка (чоловік) мають обов’язок дотримуватися вірності, хоча має від цього відчуття великої кривди. Якщо, однак, чоловік (жінка), що залишив, повернеться і розкається у зраді, справжня подружня любов, підкріплена таїнством, вимагає прощення, що не означає, однак, що він вже має право відразу користатися всіма своїми правами (напр., до сексуального співжиття). Рани, які утворилися в серці залишеної жінки (чоловіка), вимагають часу, щоб загоїтися.

Говорячи про нерозривність подружжя, треба чітко і ясно сказати, що в римо-католицькій Церкві не було, немає і не буде розлучень. Єдність і нерозривність подружжя є суттю навчання Христа і Церкви про подружжя. Про нерозривність подружжя говорить сам Христос: Приступили фарисеї і, спокушуючи його, питали: “Чи можна чоловікові відпустити жінку?”А він у відповідь сказав їм: “Що заповів вам Мойсей?” Вони сказали: “Мойсей дозволив написати грамоту розлуки та й відпустити.” “То з-за серця вашого запеклого, - сказав Ісус їм, - написав він вам отой припис. А на початку створення Бог створив їх чоловіком і жінкою. Ось чому чоловік покине свого батька – матір і пристане до жінки своєї, й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише – одне тіло. Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає.” (Мк 10,2-9)

Подібні норми знаходимо в інших текстах Нового Завіту. Св. Павло дає однозначне твердження: Одруженим же наказую не я, але Господь: Жінка нехай не розлучається від свого чоловіка; коли ж розлучиться, нехай зостанеться незаміжня, або нехай помириться з чоловіком,- а чоловік нехай не відпускає жінки! (1 Кор 7,10-11) Всі висловлювання Нового Завіту (Мк 10,2н; Лк 16,18; 1 Кор 7,10н) є настільки зрозумілими, що приходимо до твердження, яке виключає можливість повторного укладання подружжя за життя чоловіка (жінки), хоча й розлучених. Це все означає наступне:

• створене подружжя з миті його доповнення є абсолютно нерозривним, жодна влада, навіть Церква, не можуть його розлучити;
• у випадку уневажнення подружжя обидві сторони мають можливість укласти нові і гідні подружжя, якщо у судовому порядку буде доведено, що попереднє подружжя було недійсним.

Як бачимо, справжня подружня любов, щоб приносити радість і щастя, яких так пригне подружжя, вимагає жертви, а також тяжкої щоденної праці. Практика життя, однак, вчить нас, що лише те ми шануємо і приносить нам радість і щастя те, що вимагає від нас зусиль, праці, що треба щоденно здобувати, за що боротися. Отже – успіхів! 

Вказівки:

1. Підкреслити цінність спільної подружньої молитви.
2. Нагадати про Рух Домашня Церква.

7.  ДОКУМЕНТАЦІЯ І ОБРЯД ТАЇНСТВА ПОДРУЖЖЯ

Після наших роздумів на тему подружжя як таїнства і спільноти любові прийшов час, щоб зблизька придивитися до всіх формальностей, пов’язаних з цим таїнством і самим обрядом таїнства подружжя.

Необхідні документи

1. Одним з найважливіших документів, які вимагаються для укладання подружжя, є метрика (свідоцтво) про народження і хрещення. Святе хрещення є необхідним для того, щоб подружжя було дійсне, тому треба спочатку впевнитися, що обидві сторони охрещені. За такою метрикою треба звернутися в ту парафію, де відбулося хрещення.

В цьому свідоцтві має бути записано, що вона видається з метою укладання церковного подружжя. Це дає додаткову впевненість, що в ній записано все те, що може бути перешкодою до укладання шлюбу. Свідоцтво про хрещення служить одночасно і документом вільного стану. Тому має бути зі свіжою датою (не більше 6 місяців) і містити всі дані відносно миропомазання, а також про уділення дозволу від папи для неповного подружжя – якщо такий був, постанову про недійсність минулого подружжя (згідно з висновком дієцезіального Суду), а також заборону вступу в нові подружні зв’язки у випадку заключення про фізичну чи психічну недієздатність.

Якщо неречені не змогли отримати свідоцтво про хрещення (напр., якщо хрещення чомусь не було записане), тоді винятково документом, щ підтверджує його прийняття може бути:

а) свідчення одного свідка, якому довіряють, напр., батьки, хрещені, хтось інший,  присутній під час хрещення;

б) свідчення під присягою самого охрещеного, коли приймав хрещення в дорослому віці, тобто після 14 року життя.

Якщо один з наречених є з іншої християнської Церкви, він повинен люб’язно попросити духовну особу того визнання про метрику хрещення. Якщо з якихось причин та духовна особа не може чи не хоче давати таке свідоцтво, треба скласти таке свідоцтво на підставі свідчень свідків і записати його в Книзі Доповнень Хрещення.

2. Серед документів також має бути свідоцтво про миропомазання обох наречених – католиків. Ті, котрі раніше приступали до таїнства поєднання і Євхаристії, але ще не прийняли таїнства християнської зрілості, повинні його прийняти перед шлюбом. Вони мають попросити свого душпастиря, щоби їх підготував і надав можливість прийняти це таїнство (kań. 1065 § 1). Слід пам’ятати, що у східному обряді таїнство миропомазання уділяється разом зі св. хрещенням.

Таїнство миропомазання вимагається тому, що таїнство подружжя закладає певний ступінь християнської зрілості у тих, котрі хочуть його прийняти.

3. Наречені повинні представити душопастиреві свідоцтва закінчення парафіяльної катехизації і про участь в передшлюбній катехезі. Вони дають душопастирю орієнтацію про релігійну підготовку наречених до укладання подружжя.

4. Якщо один з наречених, або і обоє були в сакраментальному подружньому зв’язку, який потім був уневажнений, треба представити заключення або декрет церковного Трибуналу ІІ чи ІІІ інстанції, який підтверджує уневажнення попереднього подружжя.

5. Якщо подружжя хоче укласти вдова чи вдівець, потрібно представити оригінал документу про смерть чоловіка (жінки). Цей документ можна взяти у влади церковної або світської.

Ці документи наречені мають представити під час заповнення протоколу канонічної перевірки.

Обряди таїнства подружжя

День шлюбу для молодої пари є великою подією і часто відчувається велике хвилювання, розгубленість, коли вони знаходяться перед вівтарем. Зпітнілі, відмахуються від підбігаючих до них батьків (особливо мам), які хочуть їм ще щось поправити, додати і підказати, стоять перед священиком і не знають, що робити. Спробуємо зараз “ознайомитись” з обрядом таїнства подружжя і зрозуміти його символіку.

В римо-католицькій Церкві самі наречені уділяють собі таїнство подружжя. Свою вільну і свідому згоду вони дають перед Церквою, яка має в цьому свого свідка – священика або диякона. В особі священика сам Христос благословить і підтверджує їхній зв’язок. Крім священика свідками свого подружжя молоді обирають ще двох людей.

Подружжя, як говорить Церковний закон, має укладатись в парафії, в якій хоча б один з наречених живе постійно або тимчасово та щомісячно перебуває (кан. 1115). Латинська Церква заохочує укладати подружжя під час Євхаристії. Доброю справою є підкріпити свою згоду на взаємне віддання себе, власного життя, єднаючись з Христовою Жертвою, що відбувається в часі Євхаристії. Наречені повинні підготуватися до таїнства подружжя, приступивши до таїнства покути. Треба також заохотити до цього своїх близьких та гостей.

Символіка таїнства подружжя

1. Білизна одягу і фати нереченої і відповідне вбрання нареченого, прикрашене букетом, означають дівочу незайманість, з якою повинні обоє приступати до шлюбу, а також чистоту їхнього шляхетного наміру і вільність душі від гріхів. Підкреслюю слово “повинні”, бо дуже забавною є ситуація, коли до вівтаря підходить вагітна наречена з животом і довгою білою фатою – ознакою незайманості.

   

2. Букет квітів, який зазвичай наречена від імені їх обох складає на вівтар, виражає вдячність Господу Богу за дар любові, яка ощасливила їхні серця, любові, яка походить від Бога і повинна їх до Бога вести.

3. Урочисте введення молодих до церкви, до вівтаря означає, що:

• вони хочуть перед Богом, одвічною Любов’ю, укласти свій зв’язок;
• обоє, як Божі діти, будуть передавати собі взаємні права на себе;
• подружнє життя вважають тою дорогою, якою разом, виконуючи релігійні обов’язки, будуть йти до Бога.

4. Подання один одному руки під час присяги означає взаємне віддання один одному і створення нерозривної спільноти подружнього життя.

5. Зав’язування рук білою стулою священиком означає:

• що подружня любов, у якій собі присягають, повинна бути чистою, святою і тривалою;
• що між ними з’являється нерозривний подружній зв’язок;
• що Церква від імені самого Ісуса Христа запечатує їхню добровільну подружню умову і замінює її від цієї миті на обов’язок сумління.

6. Подружня присяга є зовнішнім знаком Таїнства, яке відбувається цієї миті; складаючи присягу, молоді зобов’язуються перед Богом, священиком, свідками і цілою спільнотою вірних, що будуть вести спільне подружнє життя до самої смерті.

7. Шлюбні обручки, які один одному одягають, мають їм нагадувати в подальшому житті про обов’язок взаємної любові і вірності.

8. Благословіння означає гарантію, що Бог бере молоде подружжя у свою особливу опіку, а через Таїнство Подружжя буде їм уділяти благодаті і силу для виконання щоденних обов’язків.

9. Існує певний звичай, що молоді після літургії ще йдуть до вівтаря Божої Матері, де кладуть квіти і віддають під Її опіку своє подружжя.

Подружня присяга

Найважливішим обрядом в цілій літургії таїнства подружжя є момент складання подружньої присяги, бо тоді взаємно уділяється Таїнство Подружжя.

Отже, наречені урочисто, перед всією спільнотою, з поданими один одному руками, які перев’язані стулою, дивлячись в очі, промовляють слова присяги:

Я Н., * БЕРУ ТЕБЕ Н., * ЗА ЖІНКУ (ЧОЛОВІКА) І ПРИСЯГАЮСЬ ТОБІ В ЛЮБОВІ, * ВІРНОСТІ І ПОДРУЖНІЙ ПОВАЗІ, * А ТАКОЖ, ЩО НЕ ПОКИНУ ТЕБЕ АЖ ДО СМЕРТІ. * ХАЙ ДОПОМОЖЕ МЕНІ В ЦЬОМУ ГОСПОДЬ, * ВСЕМОГУТНІЙ БОГ, У ТРІЙЦІ ЄДИНИЙ, * І ВСІ СВЯТІ.

Потім священик урочисто підтверджує укладання подружжя словами:

Що Бог поєднав, людина нехай не розлучає. Шлюб, укладений вами, я авторитетом, Католицької Церкви, потверджую і благословляю в Ім’я Отця, і Сина, X і Святого Духа.

Всі присутні відповідають: Амінь.

Щоб уникнути непотрібного хвилювання і стресу, можна слова подружньої присяги “повторювати” собі ще перед тим, а принагідно глибше над нею замислитись, щоб бути свідомим, що і кому буду обіцяти.

Вказівки:

1.      Зачіпити тему алкоголю на весіллі.

2.      Можна також зачіпити делікатну тему грошей, які збираються під час цієї служби, їх суми у співвідношенні до коштів, що витрачаються на алкоголь.

8. ПОДРУЖЖЯ ЯК СПІЛЬНОТА, ВІДКРИТА НА НОВЕ ЖИТТЯ

Характерною рисою подружжя є плідність. Вже сама латинська назва подружжя matrimonium у вільному перекладі означає – опіку над матір’ю, а там, де є мати, є потомство – плід плідності. Подружжя обдаровані міццю дати нове життя, тобто беруть участь у творчій силі Бога. Також несуть вони відповідальність перед Богом, власним сумлінням і суспільством за місію передавання життя.

Тілесне співжиття подружжя є ознакою взаємного віддання, дару з себе, завдяки якому “збагачуються серцем, радісним і вдячним” (KDK 49). Сексуальні відносини не можна відірвати від любові, вони мають бути виразом любові, бути наслідком любові подружжя, яке прагне до повної єдності.

Природньою метою тілесного співжиття подружжя має бути плідність. Бо любов, з якою подружжя віддається і тілесно, є, в Божому задумі, джерелом нового життя (пор. KDK 50). ІІ Ватиканський Собор вважає батьківство якби “найвищим увінчанням” любові (KDK 48). Подружня любов є справжньою, коли вона творча, якщо налаштована на зачаття і народження нової людської істоти (пор.FC 14). Йдеться про велику гідність подружжя і подружню любов, яка тоді реалізується і приносить плоди.

Відкритість на дар нового життя і його переказ ІІ Ватиканський Собор називає обов’язком і головною [...] місією подружжя, котре є спвпрацівником любові Бога Творця і якби її виразом (пор.KDK 50). Переказ, через народження, Божого образу від людини до людини є їхнім основним завданням (пор. FC 28). Повинні знати це своє завдання і виконувати його з відповідальністю. Мають вони передусім зрозуміти, що плідність є Божим даром.

Отже, коли відбувається тілесне співжиття, подружжя повинно враховувати можливість народження нового життя; тілесні зв’язки створюють можливість, за природніми законами цього акту – зачаття.

Не можна, отже, подружжю позбавитись прокреаційного характеру їхньої спільноти любові і її тілесного виразу, тобто виключати з сексуального співжиття прокреаційного сенсу. Вони не повинні робити нічого, що в самому акті тілесного співжиття означало б відокремлення любові від плідності (штучне заплііднення, контрацепція).

Але прокреація, переказ життя не може бути єдиною метою подружжя і тілесного співжиття. Церква у своєму вченні виразно стверджує: Подружжя, однак, не встановлено лише для народження потомства; сама природа нерозривного зв’язку між двома особами і благо потомства вимагають, щоби також взаємна любов подружжя виражалася відповідно, щоб розвивалася і дозрівала. Тому подружжя існує як поєднання і спільнота цілого життя і зберігає свою вартість (...) навіть тоді, коли бракує часто очікуваного потомства (KDK 50).

Хоча прокреація й не є єдиною метою подружжя, та має досить значну вагу, тому подружжя, які не по своїй вині стають безплідними, не повинні повністю позбавляти свою подружню спільноту сенсу плідності. Може це дуже негативно вплинути на їхню спільноту любові. Вони мають відкрити в своїх подружніх зв’язках вимір духовної плідності. Плідність любові в подружжі не обмежується тільки народженням власних дітей, а може виражатись, як стверджує Йоан Павло ІІ, в різних видах служби для людського життя, наприклад, за допомогою всиновлення, різних форм виховної роботи, допомоги вбогим чи знедоленим дітям, дітям – калікам та ін. (пор. FC 14).

Егоїстичне прагнення мати дитину за будь-яку ціну стає сьогодні для багатьох безплідних подружь ще більшою проблемою, ніж сама безплідність. Ця проблема переростає в драму, коли подружжя прагнуть дитину, а саме “отримання” дитини розуміють як реалізацію своїх можливостей, дитина перестає бути для них даром, цінністю, а стає знаряддям, об’єктом і засобом для мети, іграшкою або примхою. Якщо не можуть осягнути того, що прагнуть, починають шукати, хто винен. Прагнення дитини, яке по своїй природі є цілком нормальним, коли набирає форми “права на дитину”, суперечить християнській ментальності. Катизізис Католицької Церкви навчає: Євангеліє показує, що фізичне безпліддя не є абсолютним злом. Подружжя, яке вичерпало дозволені медичні засоби, зносить безпліддя, єднаючись з хрестом Христа, джерелом всілякої духовної плідності. Вони можуть показати приклад своєї великодушності, всиновлюючи залишених дітей або виконуючи неоюхідні послуги для ближнього (ККК 2379).

На зікінчення пригадаймо ще раз навчання Церкви, що подружній завіт, через який чоловік і жінка творять між собою спільноту на ціле життя, яка прагне добра для подружжя і народження та виховання потомства (KPR  Kан. 1055). Великим Божим даром є кожна дитина, але, якщо не зважаючи на відкритість подружжя на нове життя, цього дару не отримують, це не означає, що не можуть вони бути щасливими.        

9. ПРИРОДНІ МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ РОДИНИ

Методи Природнього Планування Родини допомагають подружжю, чоловікові і жінці, відкрити і пережити одну з найбільших і найпрекрасніших цінностей, якою є дар батьківства. Це їхня відповідь на відкриту істину, яка записана в людську природу самим Богом, а саме – покликання подружжя взяти участь в Його плані постійного творення.

Природні методи основані на використанні для регуляції зачать циклічних змін плідності жінки. Роль чоловіка в цих методах незначна, бо чоловік плідний від моменту статевої зрілості до пізньої старості. Участь чоловіка у застосуванні цих методів обмежується його стриманістю від співжиття з жінкою в ті дні, коли вона плідна.

Впорядкування понять

Перед тим, як перейдемо до подробнішого обговорення конкретних методів, маємо зрозуміти основні поняття, які будемо вживати.

Тривалість циклу – це кількість днів між першим днем менструації першого циклу і його останнім днем – перед першим днем менструації наступного циклу.

Треба це добре запам’ятати, бо незнання часто має, дословно, тяжкі наслідки.

Наступна річ – все, що віідбувається в природі, піддається змінам – також і тривалість місячного циклу. Тому якщо хочеш докладно встановити, яку тривалість має Твій цикл, ти повинна визначити середнє арифметичне з мінімум 3 наступних циклів.

Чим більше циклів включиш, тим правильніше підрахуєш середню тривалість Твого циклу.

Всі природні методи зводяться до одного: мають допомагати передбачити час овуляції. Овуляція – вихід з яєчникового пухирця готової до запліднення яйцеклітини. Вона відбувається переважно в середині циклу, тобто при 28-денному циклі – приблизно на 14-й день. Однак на приктиці це відбувається раніше чи пізніше. Після овуляції яйцеклітина пересувається по маткових трубах до матки і якщо на своєму шляху не зустріне сперматозоїдів, запліднення не відбудеться. Момент овуляції можна визначити, міряючи температуру термометорм (про що мова буде пізніше, при обговоренні термічного методу). Ще краще викорисовувати для цього калькулятор плідних днів (напр., домашній тест Persona або ClearPlan фірми Unipath).

Подорож яйцеклітини триває близько 24 годин і лише тоді може відбутися запліднення. Незапліднена яйцеклітина відмирає і видаляється з організму. Через 14 днів відбувається менструація, тобто злущення слизової оболонки матки.

Після цього вступу можемо перейти до обговорення конкретних методів.

Термічний метод   

Метод основується на передбаченні овуляції за допомогою вимірювання базальної температури тіла. Зміни рівня гормонів протяном місячного циклу викликають невелику зміну базальної температури тіла. Отже, вимірювання температури можна використовувати для передбачення часу овуляції. Для цього потрібно щоденно в той самий час, в тим самих умовах міряти температуру тіла ТИМ САМИМ ТЕРМОМЕТРОМ. За цих умов найкращими є ртутні термометри, бо вони ретельніші від електронних. Необхідно користуватись завжди одним термометром, бо різні екземпляри можуть мати різні похибки вимірювання.

Температурк треба міряти завжди в одному місці, найкраще у піхві, але можна і в роті, під пахою. Має значення лише те, щоб вимірювання щоденно проводились однаковим способом і найкраще одразу після пробудження.

Щоденно слід записувати результати і робити з них графік на мілімітровому папері. Спосіб побудови графіку не має великого значення: важливими є вимірювання та статистика, тобто складання графіків хоча б протягом 3 циклів. Графік, складений за даними лише одного циклу мало що дає.

Загальні зауваження щодо зміни температури тіла протягом циклу

1.      У першій половині циклу температура є близько 36,6 градусів Цельсія.

2.      Безпосередньо перед овуляцією трохи зменшується на 0,2 - 0,3 градуси, до 36,3 – 36,4. Це відбувається внаслідок зниження рівня певних гормонів і зростання рівня інших.

3.      Після овуляції розвивається жовте тіло. Воно продукує прогестерон, який підвищує температуру на 0,3 – 0,4 градуси, до 36,9 – 37,2 градусів Цельсія. Це означає, що овуляція вже відбулася. Для впевненості треба почекати ще 2-3 дні, щоб запліднення все ж не відбулося.

Не маємо ідеальних методів, тому і цей має саої недоліки і обмеження у використанні. Необхідно звернути увагу на те, що навіть незначна простуда може викликати невелике підвищення температури, а тоді вже не маємо ніякої впевненості, чи підвищена температура означає неплідну фазу циклу, чи є проявом хвороби. Тому цей метод слід поєднувати з методом Біллінгса.

Надійнішим способом передбачення часу овуляції є використання тестів “ClearPlan”, які показують наявність у сечі лютеїнізуючого гормону (ЛГ) або калькулятора плідності PERSONA.

Метод Біллінгса

Назва методу походить від прізвища лікарів, які його винайшли, основується на спостереженні за зміною кількості та властивостей слизу, який виділяється шийкою матки жінки. Слиз відіграє важливу роль в часі запліднення, бо він запліднення полегшує чи навпаки, утруднює.

В часі жіночого циклу змінюється як кількість слизу, який виділяється шийкою матки, так і його властивості (вигляд). В першій фазі циклу кількість слизу незначна, жінка відчуває сухість зовнішніх статевих органів. Невелика кількість слизу може також робити неприємним співжиття і викликати навіть біль під час статевого акту.

Близько 10 дня кількість слизу починає збільшуватись. Збільшення слизу жінка може спостерігати під час виконання фізіологічних функцій (напр., при виділенні сечі), або дотикаючись пальцем до статевих губ і преддвір’я піхви. Слиз плідної фази циклу (плідний слиз) нагадує сирий білок курячого яйця: є дуже тягучий, майже прозорий і трохи опалізуючий. Плідний слиз розтягується між пальцями на довгу відстань, поки ця утворена “нитка” розірветься.

Цей слиз збільшує життєдіяльність спрематозоїдів і полегшує їм просування до яйцеклітини. Наявність плідного слизу можна відчути і під час статевих відносин: його багато, а через свою тягучість здається дуже слизьким. Найбільша плідність припадає на останній день виникнення цього тягучого слизу. Тоді переважно відбувається овуляція. Пік виділення плідного слизу може випереджувати овуляцію навіть на 48 годин!

Якщо брати до уваги той факт, що сперматозоїди можуть жити в статевих органах жінки навіть 5 днів, справа ускладнюється. Використання цього методу вимагає уважного спостереження і записування висновків.

Після плідного періоду кількість слизу вертається до тієї, яка була до овуляції і він важко пропускає сперматозоїди. Але це вже не має значення для запліднення, бо овуляція відбулася.

Метод Roetzera

Як я вже згадував, з огляду на нерегулярність циклу жінки та для покращення результатів природніх методів рекомендується використання симптомо-термічного методу, який також відомий як метод Roetzera, за прізвищем лікаря Josepha Roetzera, котрий його винайшов. Щоб використовувати цей метод, жінка повинна старанно спостерігати за слизом, який виділяється шийкою матки (про що я вже говорив) і зранку вимірювати температуру тіла; саме так, як і при термічному методі. Результати досліджень за слизом і вимірювання температури слід записувати в зошит і опрацьовувати у вигляді графіка.

Підсумок

Природні методи вимагають від жінки пізнання свого циклу, спостереження за своїм тілом і деяких зусиль. Немає в цьому нічого соромливого чи невідповідного. Ходиш до перукаря, до косметолога, до лікаря, стоматолога; дбаєш про своє тіло. Чи вважаєш, що твоє тіло складається з кращих та гірших частин? Щоб добре функціонувало, повинна звертати увагу на функціонування всіх органів.

Завдяки цим спостереженням жінка може виявити порушення циклу, незрозумілу кровотечу, на що ОБОВ’ЯЗКОВО треба звернути увагу і проконсультуватись з лікарем, або інфекцію, яка переважно проявляється значними виділеннями зі статевих органів.

Коли ви, вже як подружжя, добре пізнаєте фізіологію своїх статевих органів, зможете разом прийняти свідоме рішення про зачаття чи відкладення зачаття нового життя. Ці методи, як всі інші, не є універсальними, ідеальними. Від чоловіка вони будуть вимагати піддатись певним обмеженням співжиття у плідні дні. Але ж чого не зробимо заради любові, яка завжди прагне добра для другої особи?

10. КОНТРАЦЕПЦІЯ ЯК ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЛЮБОВІ

        

Навчання Церкви про контрацепцію уточнив в своїй енцикліці “Humanae vitae” папа Павло VІ. В цьому документі Папа виразно підкреслює, що необхідно, щоб кожен подружній акт зберіг своє внутрішнє призначення до переказування людського життя (ном. 11). Цей критерій повторив Катихізис Католицької Церкви: кожен подружній акт має залишатися відкритим на переказ життя (ном. 2366). За цим критерієм Павло VІ стверджує, що слід відкинути будь-яку діяльність, яка б -  і при передбаченні подружньої близькості,і під час неї, чи при появі її природніх наслідків – мала за мету унеможливити зачаття або провадила до цього.(ном. 14)

Разом з цим Павло VІ заохочує користуватися так зв. природнім плануванням родини (ППР), згідним з людською природою. На думку Папи, існує істотна відмінність між такими діями та застосуванням контрацепції. У першому випадку подружжя правильно використовує властивості, які отримали від природи. В другому – ставлять перешкоди природньому перебігу процесів, пов’язаних з переказом життя. (...) Справді, - пише Павло VІ – в обох випадках подружжя при спільній і очевидній згоді хоче з поважних причин уникнути переказу життя і хоче мати впевненість і тому, що дитина не буде зачата. Але, треба визнати, що лише в першому випадку подружжя вміє утриматися від плідного статевого акту (наскільки з поважних причин переказ життя небажаний); вступають у близькість в неплідний період, щоб свідчити взаємну любов і берегти взаємну вірність. Так поступаючи, вони дають свідоцтво справжньої і шанобливої любові (ном.16)

З усього цього зрозуміло, що контрацепція є запереченням подружньої любові, по позбавляє її елементу, який єднає. Така “любов” при використанні контрацептивів характеризується страхом, що може відбутися зачаття. В ній відсутня відкритість на іншу особу, немає поваги до законів природи, встановлених Богом, а замість цього з’являється егоїзм, бажання підпорядкування. Таку поставу треба назвати за її ім’ям – це гріх.

Після цього вступу розглянемо дію конкретних контрацептивів. Спочатку їх розділимо на засоби протизаплідні і абортивні. Останні помилково або свідомо відносять до контрацептивних засобі, хоча вони в дійсності такими не є, бо як побачимо пізніше, їх завданням є викидень дитини на початкових стадіях її розвитку.       

І. Протизаплідні засоби

1. Механічні засоби: діафрагма, шийкові ковпачки, презервативи.

Їхнім завданням є недопущення зіткнення сперматозоїдів з яйцеклітиною за допомогою створення перегородок і унеможливлення їхнього проникнення до шийки матки.

● Діафрагма, або піхвове кільце

Перед відносинами змащується сперматоцидним кремом і одягається глибоко до піхви. Діафрагма повинна створювати механічний бар’єр для сперматозоїдів.

● Шийковий ковпачок

Після змащення сперматоцидним кремом одягається на шийку матки. Через закриття її входу має створювати бар’єр для сперматозоїдів. Подібно до діафрагми, можна його зняти не раніше, ніж через 6 годин після відносин.

● Презерватив

Одягається безпосередньо перед статевим актом на статевий член. Дія повинна полягати на затриманні сперми всередині нього. Не зважаючи на численну рекламу, це сумнівний засіб (перезерватив може лопнути, зіскочити).

Презерватив створює штучний бар’єр і додатково вимагає переривання пестощів під час одягання. Презерватив не захищає також від СНІДу, а лише зменшує ризик зараження, створюючи оманливе відчуття безпеки, що призводить до збільшення кількості сексуальних контактів, а, тим самим, збільшується ризик зараження.

2. Хімічні сперматоцидні засоби: глобулки, креми, пінки.

Ними змащується піхва безпосередньо перед контактом. Так як і у випадку з презервативом, необхідно перервати ласки і визначити час пізнішого сім’явиверження. Вони мають на меті пошкодити сперматозоїди, щоб загинули, або стали нездатними до запліднення. Викликають часто свербляче, пекуче подразнення слизової оболонки або алергію, вони також не дуже приємні у використанні.

3. Гормональні засоби

Дія гормональних засобів (таблеток) полягає на керуванні гормонами жіночим організмом так, щоб затримати овуляцію. Гормони, які в них містяться, порушують цикл через так званц симуляцію вагітності, тобто встановлюється концентація гормонів на такому рівні, який є типовим для вагітності, тобто блокуються подальші овуляції.

В основному – це протизаплідний засіб, але, якщо овуляція не заблокується, може подіяти й абортивно.

Використання гормональних засобів може мати негативні наслідки для жіночого організму. Викликає порушення природнього гормонального розвитку організму. Звичайно викликає фізичні зміни (збільшення ваги, оволосіння), гальмує статевий потяг, викликає кровотечі. Може також викликати психічні розлади. Існує ще принаймні одна важлива загроза. Аналізи ще тільки ведуться, але дослідження на звірях показують безплідність жіночого потомства (дочок, внучок). Тому таблетки часто називають “біологічною бомбою сповільненої дії”.

4. Перерваний статевий акт

Полягає на вийманні члена з піхви безпосередньо перед сім’явиверженням, яке настає вже ззовні. Перерваний статевий акт спеціально деформує співжиття, щоби не відбулося запліднення. Тобто це не засіб, а контрацептивна практика.

Він не має недоліків, про які я говорив раніше, його негативні наслідки швидше проявляються в сфері психіки як жінки, так і чоловіка (часто призводить до неврозу і охолодження). Але, перед усім, він не є дієвим. Під час контакту статевих органів певна кількість стерматозоїдів, що знаходиться в соках, може проникнути до піхви навіть перед сім’явиверженням.

ІІ. Абортивні засоби

Вже сама їхня назва говорить про те, що вони мають на меті унеможливлення розвитку зачатої дитини, тобто призводять до аборта на початковій стадії розвитку дитини.

1. Спіраль

Щоб зрозуміти дію спіралі, треба знати, що запліднення відбувається у маткових трубах, а не в матці, отже дитина, котра хоче прикріпитися до стінки матки, має вже приблизно тижневий вік від моменту зачаття. Метою спіралі є створення в матці такого середовища, щоб дитина не могла прикріпитися. Спіраль зроблена зі штучного матеріалу з додаванням міді. Ставиться вона в середину матки.

Її безпосередня дія двояка:

§        викликає постійний запальний процес слизової оболонки (яка покриває матку)

§        викликає судороги (коли організм намагається її видалити, як стороннє тіло)

Запальний стан і судороги – це не побочні дії спіралі, а мета її діяльності.

Спіраль – це абортивний засію, вбиває малу дитину. Якщо, не зважаючи ні на що, дитина прикріпиться до стінки матки і не дасть себе викинути викликаними судомами, а лікар не вийме спіралі вчасно, дитина може народитися зі спіраллю, що вросла в тіло (відомі випадки народження дітей зі спіраллю в оці чи мозку).

Спіраль також є загрозою для матері. По-перше: її організм обтяжується абортами, які постійно повторюються. По-друге: у жінок, які використовують спіралі, частіше виникають позаматкові вагітності, болі живота і кровотечі. Встановлення спіралі болісне(треба “насильно” її протягнути через шийку матки), вимагається постійний контроль, бо трапляється проколювання стінки матки, а навіть проникнення спіралі у черевну порожнину.

Іншою серйозною загрозою є безпліддя. Запальний процес, який виникає в слизовій матки, легко може викликати запалення маткових труб, яєчників, а в результаті – безпліддя.

2. RU 486.

Дія цього гормонального засобу полягає на так званому “визиванні менструації”. Отже, якби кровотечі мало не бути (звісно, через вагітність), то вона викликається штучно, а зачата дитина усувається за допомогою аборту.

RU 486 унеможливлює прийняття дитиною споживчих речовин, а це призводить до голодної смерті. RU 486 діє навіть в 9 тижнів вагітності, її ефективність сягає 95 %. Решта 5 % дітей залишаються неповноцінними і знищуються іншими способами.

Вживання цієї “таблетки після” відрізняється від вживання звичайних таблеток. Мати дитина повинна прийти протягом 2 тижнів 3-4 рази на контроль, отримує препарат, а коли настане смерть дитини – отримує наступний препарат, який викликає аборт.

Численні побічні дії, а, передусім, застереження моральної природи призвели до того, що RU 486 заборонили вживати майже у всіх країнах Європи.

Цей короткий перегляд контрацептивів і абортивних засобів дає вам можливість переконатися, чим в дійсності є ці “чудодійні” препарати, які часто рекламують, як “надійні, стовідсотково ефективні і позбавлені побічних дій”.

Контрацепція і розлучення

Дуже цікаві данні, що стосуються впливу контрацептивів на кількість розлучень, представив у своїй статті M. Arzừ Wilson[1]. Автор дослідив 505 подружніх пар з так званого “середнього класу”, котрі в інтимному співжитті використовували природній метод регулювання зачать. Ці пари назвали свої подружжя вдалими і щасливими.

Серед згаданих 505 пар 75% одружених чоловіків підтримували природні методи регулювання зачать. Майже 89% жінок підтвердили, що використання цього методу впливає на поглиблення взаємозв’язків в подружжі, а це, без сумніву, є вирішальним чинником, який робить подружжя витривалішим і вдалим. Чоловік і жінка почуваються відповідальнішими один за одного і за ймовірність зачаття дитини; не закриваються від того, щоб дати початок новому людському створінню. Отже, немає жодної несподіванки в тому, що рівень розлучень у цих подружь, які використовують природні методи, дуже низький.

В свою чергу подружжя, які користуються контрацептивами, стверджують, що вони не в стані створити такі інтимні зв’язки, як у подружь, які користуються природніми методами. Подружжя, які прибігають до контрацептивів, підкреслюють, що багаторазово почувають себе так, ніби їх “використали”, що вони “некохані”. Виникає це з їхньої настанови на подружній акт – найважливіше отримати насолоду, якій товаришує панічний страх перед зачаттям нового життя.

Коли подружжя, які користуються природніми методами, запитали, чому вони не хочуть замінити цих методів на контрацепцію, то 87% з них дали відповіді моральні, релігійні і етичні. Вважають, що дисципліна в сексуальних відносинах є чимось дуже позитивним – вчаться панувати над собою. Крім цього, саму плідність приймають як Божий дар, а не як ворога, якого треба знищити за будь-яку ціну.

На основі проведених досліджень автор статті стверджує, що в зв’язку з поширенням використання контрацептивних засобів в 1960-1990 рр. показник розлучень зріс на 400%; показник розлучень для пар, які користуються природніми методами, складає лише 0,2%. Підрахунок нескладний.

На закінчення хочу ще раз нагадати, що користування всіма перерахованими вище контрацептивними і абортивними засобами є смертним гріхом. Жінка, яка поставила спіраль, не може отримати відпущення гріхів під час сповіді, поки її не вийме. Під час сповіді треба визнати, які засоби використовуєте, бо існує істотна різниця між тими, які не допускають зачаття дитини, і тими, які це зачате життя знищують.

 

---

[1] див.  M. Arzừ Wilson, Divorce rate comparisions between couples using natural family planning and artificial birth control, в: Pontificia Academia Pro Vita, La cultura della vita: fondamenti e dimensioni. Supplemento al. volume degli atti della VII Assemblea Generale, Città del Vaticano 2002, s. 106-124.

11. АБОРТ

Вказівки: При проведенні цієї катехези пропоную використати фільм “Німий крик” або хоча б показати фотографії виконаного аборту.

В своїй енцикліці Evangelium vitae Йоан Павло ІІ звернув увагу на спільне коріння контрацепції і аборту, стверджуючи, що вони є плодами однієї рослини. Він підкреслив при цьому, що зв’язок між ними існує не лише в культурній площині, але також і в технічній: тісний зв’язок, який поєднує в площині ментальності  контрацепцію з перериванням вагітності, стає все очевиднішим, непокоячим доказом чого є випуск хімічних засобів, маткових вставок і уколів, які є легкодоступними як контрацептиви, але в дійсності провадять до переривання вагітності на самих ранніх стадіях розвитку життя нової людської істоти (ЕV 13).

Сподіваюсь, нікому з присутніх я не повинен доводити, що людське життя розпочинається з моменту зачаття, з’єднання яйцекдітини зі сперматозоїдом. Це сьогодні підтверджують всі наукові авторитети, навіть ті, котрі ще недавно називали зачату дитину “зліпком клітин”.

Мета сьогоднішньої конференції – усвідомлення Вами того факту, що право на життя є природнім правом, тому жодне суспільство не може цього права змінити чи підірвати. Це право стосується кожної людської істоти, не зважаючи на стать, вік, расу чи інші критерії. Заборонити право на життя якійсь з категорій людей було б дискрімінацією. Негативні наслідки законодавства, спрямованого проти життя відчуваються не лише у моральній сфері суспільства, але також в економічній і демографічній площинах. Шанування права на життя від зачаття до природньої смерті визначає рівень демократії і має бути нормою для кожного народу.

Право на життя підтверджується у Загальній Декларації Прав Людини від 10 грудня 1948 року, в якій проголощується право на життя кожної істоти (ст. 3). За Міжнародним Пактом Громадських і Політичних Прав від 16 грудня 1966 р. кожна істота має натуральне право на життя. Це право повинно охоронятися уставом, нікого неможна позбавити життя (ст. 6 § 1). Також Конвенція з Прав Дитини від 1989 р. виразно підкреслює: Дитина, з огляду на свою фізичну та розумову незрілість, вимагає особливої опіки і турботи, а також відповідної охорони законами як до, так і після народження.

Аборти і Церковний закон

Моральна оцінка аборту і взагалі нищення плідності також чітко визначена в навчанні католицької Церкви. Це навчання незмінне і не залежить від тиску публічної думки. Аборт є смертельним гріхом як жінки, яка погоджується на нього, так і всіх тих, котрі його виконують (лікар, медсестра) і на нього намовляють (напр., батьки, наречений, чоловік, знайомі). Крім цього, ці особи отримують церковну кару, яка називається екскомунікою: Хто спричинюється до переривання вагітності, після досягнення результату, підлягає екскомуніці, згідно з законом (ККР Кан. 1398). Треба також відмітити, що звичайний сповідник не має влади відпустити цей гріх з огляду на екскомуніку, якщо раніше не отримав на це спеціального дозволу від єпископа.

Ситуація в Україні

Закріплення основ проти життя викликало багато серйозних наслідків, які тепер існують в аспекті захисту гідності людської особи, подружжя і родини, а також цілого суспільства.

Суспільна і політична трансформація, яка відбувається в Україні, широкий вплив мас-медіа, а також відкритість на вплив заходу викликають широке пропагування і закріплення абортивних і контрацептивних основ, скерованих проти  дитинства, разом з цим розмитими стають моральні основи, яких вчить Церква.

Святіший Отець Йоан Павло ІІ в гомілії під час св. Меси в Каліші в 1997 р. в Польщі сказав: Народ, який вбиває власних дітей, стає народом без майбутнього. Ці драматичні слова треба віднести до ситуації, яка панує з цього приводу в Україні. Україна входить до світової першості країн щодо абортів. Це спадщина радянських часів, хоча слід сказати, що кількість штучних викиднів за останні 10 років зменшилася втричі. Якщо 5 років тому на 100 народжуваностей припадало 150 абортів, то в 2003 році це співвідношення становило 100 і 87. ця кількість показує, що якби не вбивали ненароджених дітей, то природній приріст населення був би більший вдвічі. Але вже багато років співвідношення народжуваності до смертності дуже невигідне. Для прикладу, в Славутському районі Хмельницької області вмирає вдвічі більше людей, ніж приходить у світ. Таке співвідношення поширюється майже по всій Україні. Трапляється навіть, що вимирають цілі села. Ще в 1992 році в Україні жило приблизно понад 52 млн людей. Сьогодні ця цифра менше на 5 млн осіб. Але справжня демографічна бомба ще попереду. Припускається, що до 2050 року популяція України зменшиться аж на 36%. З огляду на такий стан речей, ще й відбувається масовий exodus молоді у пошуках праці і кращого життя, але цифри говорять самі за себе.

Знищенння людського життя і плідності призвело до появи контрацептивного менталітету, згідно з яким аборти або контрацепція стають необхідністю, навіть стилем життя сучасної людини, яка не може жити без нічим нестримуваної сексуальної активності, відділяє її від плідності, а зачате життя трактує як загрозу своїй свободі.

З проблемою абортів пов’язано ряд інших проблем, які часто замовчуються. До них належать: післяабортивний синдром, згадуваний вже спад чисельності популяції, сексуальна розпущеність, проституція чи проблема СНІДу.

     

Післяабортивний синдром

Найсучасніші дослідження підтверджують, що переривання вагітності спричинює довготривалі, серйозні емоційні ускладнення в житті людині. Поступово виник термін “післяабортивний синдром”, який вперше вжив dr Vincent Rue, директор Institute of Post Abortion Recovery в Portsmouth, в New Hampshire. Він має на меті описати нездатність жінки виразити свої гнів, злість і провину, які відчуває при перериванні вагітності, нездатність змиритися з втратою своєї дитини і, врешті, неможливість заспокоїтись. Наслідки переривання вагітності є видом ускладнення, яке з’явилося внаслідок посттравматичного стресу. Ці ускладнення стосуються фізичної природи (тиск, шлункові болі, безпліддя, викидні) і психічної, і відрізняються, залежно від особи.

Психіатри вважають, що наслідки аборту відчуває не лише жінка, але і її чоловік, а також їхні діти, що живуть. Наслідки аборту для психічного життя жінки катастрофічні, а лікувати їх можна лише за допомогою комплексної психотерапії. Багато жінок піддається синдромові “заміни” і огортає своїх старших дітей надмірною опікою. Інші навпаки, відштовхують своїх дітей від себе. 91% жінок після аборту впадають в патологічну депресію, причиною якої є неможливість побачити рештки дитини і відчуття провини. 81% зазнають сильного спаду відчуття власної гідності.  За результатами спостережень, 93% жінок після аборту впадають в депресію, 98% хворіють на неворз, 61% знаходять заспокоєння в алкоголі. Аборт поглиблює існуючі психічні хвороби і викликає збільшення викилнів при наступних вагітностях.

Вбиття ненародженої дитини є найстрашнішим злочином і вершиною людського егоїзму. Аборт є найбільшою образою Бога, котрий є Господом життя і смерті. Мати, яка вбила власну дитину, часто виправдовується, що не мала іншого вибору. Вибір завжди є! Як багато бездітних подружь, які б із задоволенням всиновили дитину. Церква провадить ряд будинків, де мати може залишити свою дитину. Завжди існує альтернатива аборту. Дитина є Божим даром, коли дитина посміхається – це Божий посміх! Не позбавляймо себе і весь світ цієї посмішки!

12. БУТИ БАТЬКАМИ

Батьки не лише дають життя, а також мають обов’язок піклуватися про це життя від самого його початку, бо дитина від моменту зачаття є особою, має свою гідність. Це не частина материнського організму, хоча від нього повністю залежить.

Пренатальний період (в лоні матері) дитини

Як особа дитина має всі права на опіку ще до народження. Тому клімат, який створюють їй батьки, відіграє велике значення. Напр., доведено корисний вплив лагідного голосу матері, батька, які звертаються до своєї дитини, яка перебуває ще в лоні матері. Заспокійливо впливає також на розвиток дитини ритм биття серця матері і її спокійний подих. Дитина ніби заколихується ритмом серця і подиху. Порушення цього ритму, наприклад, через нервозність, нервові реакції, якщо дуже часто повторюються, наражають дитину на невроз, з яким може народитися.

Ненародженій дитині допомагає і одночасно загрожує все те, що має значення і для новонародженого, а навіть і для дорослої людини. Зачата дитина, хоча ще не народилася, але прагне, щоб батьки приділяли їй увагу. Батько й мати можуть її ніби шукати або кликати, торкатися тих місць, де, як припускають, знаходиться їхня дитина. В пренатальній психології опрацювали навіть спеціальні методики і слова, за допомогою яких можна отримати максимальний контакт з дитиною. Здається, люблячі юатьки навіть без допомоги цих методик можуть знайти відповідні жести і слова для своєї дитини. Варто пам’ятати при цьому, що для дитини важлива мелодія, барва звуку і ритм слів, які пролунали. Зоровий контакт повинен якби замінитись дотиком, слухом, мовою. Оргпнізм матері є посередником. Чоловік, торкаючись жінки, опосередковано торкається дитини. Повага до жінки є повагою для їхньої дитини. Її тіло якби в розпорядженні дитини. Чоловік, цілуючи жінку, цілує також дитину.

Як бачимо, відповідальність за правильний розвиток дитини в лоні матері несе не тільки вагітна жінка, але і чоловік, батько дитини. Він має бути опорою для своєї жінки, коли вона в перебуває в благословенному стані. Має заміняти її в домашніх справах, огортати ніжністю, дбати про її правильне харчування, охороняти від стресових ситуацій. Цього вимагає любов подружня і батьківська.

Народження

Не одна мати могла б сказати, що “день народження моєї дитини був найважчим днем мого життя, але одночасно найкращим”. Дійсно, в цих словах багато правди і вони підтверджують, що роди для жінки є тяжким досвідом, особливо перші. Вона відчуває страх перед болем, переживає за життя своє і дитини. Тому, щоб допомогти жінці при народженні, потрібно всю її увагу зосередити на дитині, яка народжується. В певному значенні мати повинна забути про себе, а думати тільки про дитину, як їй допомогти прийти на світ. Коли жінка буде думати лише про себе, її страхи будуть підсилюватися і зроблять утруднять народження.

В цьому процесі народження велику роль відіграє чоловік, батько дитини. Він повинен також разом з жінкою брати участь в заняттях “школи підготовки до родів”, а також супроводжувати її під час візитів до лікаря, котрий її веде. В жодному разі роль чоловіка не може обмежуватися лише “заплідненням”, а потім “роби собі, жінко, сама, що знаєш”!

Чимось природнім має бути також присутність чоловіка і разом з цим батька при родах. Народжуюча жінка приречена бути з чужими людьми в хірургічних масках і відчуває себе залишеною. Батько, присутній при народженні своєї дитини, може допомагати в простих діях, поправити подушку, допомогти піднятися, зробити масаж, який зменшує біль, а передусім повинен бути особою, яка відчуває це відчуття самітності і страху перед невідомим при народженні. Участь в родах веде до кращого прийняття дитини, яке виражається ствердженням: “Це моя дитина”. Такі роди є нагодою для зміцнення особистих і чуттєвих зв’язків в подружжі. Участь чоловіка при народженні допомагає йому самому зрозуміти, чим є роди і наскільки велике терпіння з ними пов’-язані.

Перші місяці

Одне з визначень людини зображує її як homo sociale – людина суспільна. Людина народжується і живе в даному суспільстві і для цілковитого свого розвитку потребує людей. Людина, на відміну від тварин, після народження є повністю безрадною, потребує допомоги, передусім своїх батьків. Фізично дитина відділена від матері, але залишається залежною від неї, навіть біологічно. Цю залежність особливо спостерігаємо при грудному вигодовуванні. Крім біологічних достоїнств (доведено, що діти, які знаходяться на грудному вигодовуванні, краще розвиваються і витриваліші перед різними інфекціями) грудного вигодовування бачимо його позитивну роль в особистому розвитку. Грудне вигодовування задовольняє, крім біологічних, ще й психічні потреби. Дитина через ссання груді перебуває в тісному контакті з матір’ю, в безпеці, так як і в лоні матері чує ритм серця матері, це її заспокоює. Таким чином мати дає дитині відчути, що її люблять. Батько дитини також повинен намагатися часто брати її на руки, гладити і розмовляти з дитиною. Ці всі жести, пестощі дуже потрібні для правильного розвитку дитини. Звичайно, треба і в цих справах знати межі, щоб сильно дитину не розбестити.

Батьки також повинні пам’ятати, що саме вони мають обов’язок передати своїй дитині віру. Не йдеться тут лише про хрещення дитини, а про справжнє свідоцтво християнського життя. Коліна батька і матері мають для дитини бути першою школою молитви, це вони, беручи ручку своєї дитини, допомагають їй зробити перше хресне знамення. Ніщо так добре не відкладається в пам’яті дитини, як батьки, котрі разом з нею щоденно стають на коліна до спільної молитви.

Пропозиції:

1. Зачіпити тему підготовки до таїнства хрищення.

2.Вибір хресних батьків – дивись ККП Кан. 872-874

3.Алкоголь на хрестинах