О. Роман Серафим Лаба OSPPE

Еффата (Мк 7,31-37)

http://www.credo-ua.org/2010/04/21861/

Як можна охарактеризувати замкнуту людину? Її поведінка несмілива; вона боїться познайомитися, висловитися, слухати інших, приймати життєві рішення. Різними є причини такого стану, починаючи від найфундаментальніших факторів, що кореняться в дитинстві. Важливі також усі інші події, які нас замикали в собі, як равлика або як їжака. Їжак і равлик замикаються, коли хтось намагається їх торкнутися.
Є один євангельський опис, який добре відображає цю реальність: зцілення глухонімого. Що можна сказати про глухонімого? Він не чує, що кажуть інші, й сам не говорить. Ця фізична хвороба добре відображає замкнутість у собі: страх перед тим, аби щось прийняти (почути, слух) а також перед тим, аби щось сказати (мова). В грецькому тексті про цього хворого написано: він був моґілалос – ледве говорив. А коли хтось ледь-ледь говорить, тихим глухим голосом? Тоді, коли боїться сприйняття іншими, реакції інших.
«І приводять Йому глухонімого»: хворий не прийшов сам до Ісуса, його привели. Зверніть на це увагу. То не була сліпа людина, підійти вона могла. Замкнутість полягає в тому, що несила зробити кілька кроків. Це стосується і взаємовідносин із Богом.
«... й благають Його, щоб на нього руку поклав»: знову за нього благають. Глухонімий далі стоїть, а все роблять за нього.
«І взявши його набік від народу»: причиною чиєїсь замкнутості може бути народ – середовище, яке все за тебе вирішує. Чи мав хтось із вас такий досвід, коли потрапив у якесь товариство і відчув себе глухонімим? Може, хтось саме в такому середовищі виріс. Тому перше, що робить Ісус, – це бере таку людину обік народу. Першим кроком до того, щоб відкритися, є піти з Ісусом «від народу», бути з Ним сам-на-сам. Можливо, вперше в своєму житті ця людина стала здаля від свого оточення, від того, «хто що подумає», зате була близько біля Ісуса. Чи в твоєму розкладі дня є такий час, коли ти залишаєш «народ» і віддаляєшся разом з Ісусом?
«... вклав йому пальці свої в вуха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика»: глухонімий вперше прийняв у своє нутро Ісуса. Погляньте на цей символічний жест. Ісус не доторкнувся чогось ззовні. Написано, що Він вклав пальці у вуха, всередину. Доторкнувся слиною язика, а не лише уст. Це має ще одне глибоке значення. «Палець Бога» – це палець, яким були виписані заповіді на кам’яних таблицях, це символ Божого Слова. Господь зцілює тебе своїм Словом. Людське слово може замкнути когось на багато років. Боже Слово може відкрити тебе і дати нове життя. Коли Ісус вклав свої пальці у вуха хворого, хворий перестав чути гамір натовпу, їхніх оцінок, настановлень. "Слина" також означає Боже Слово, бо вона з уст походить. Ісус прагне тобі сьогодні сказати: Моє Слово має бути для тебе найважливіше.
«... а глянувши на небо, зітхнув та й каже: «Еффата», тобто: «Відкрийся»! В грецькому тексті вжито слова сустеназеі – тобто зітхнути, стогнати, плакати, вболівати над кимсь. Ісус під час цього чуда пережив хвилину великого переживання над недолею того чоловіка. Ісусові небайдужий твій стан. Він дуже переживає за тебе. Еффата!
Вправа
Щоб краще зрозуміти цілющий жест Ісуса, спробуймо дослідити слово Еффата. Це арамейське слово, яке має спільний корінь з єврейським словом ПаТаХ – «відкрити, спустошити, видобути, добути (меч), керуватися, бути звільненим, розв’язаним, позбавити тягаря, розквітнути, вирити, вирізьбити». Саме цього прагне для нас наш Господь: щоб ми відкрилися, неначе квітка після холодної ночі. Одне із значень слова ПаТаХ – розквітнути. Це слово вжито в Книзі Пісні Пісень (7,13).
Багато християн вважають, що їхнє життя має полягати у приховувані їхніх здібностей, можливостей, якостей, рис характеру, і все це вважають скромністю й покорою. Але прочитай ще раз уважно цей текст – Господь прагне бачити Тебе розквітлим (розквітлою). Внаслідок виховання, яке не мало свого фундаменту в Святому Письмі, багато християн вважають, що визнання власних можливостей, вартостей, цінностей, якостей веде до гордості, а приховування цього називають покорою. Насправді це не покора, а лише її імітація. Однак така форма покори є фальшива, неправдива і веде до замкнутості в собі. Господь прагне тебе бачити як відкриту квітку, а не закриту.
Інше значення слова ПаТаХ – бути розв’язаним. Хоча це слово єврейське, однак погляньмо на тексти з Нового Завіту, де може вживатися його грецький відповідник. Важливо, щоб ми звернули увагу на чинність. Прочитаймо уважно тексти, які розповідають про друзів Ісуса: Марту, Марію і Лазаря (Лк 10,38-42: взагалі не згадується Лазар; Йн 11,1-44: Лазар помирає; Йн 12: сидить за столом). Можемо побачити, що там мало уваги присвячено саме Лазарю, а головне місце посідають Марта і Марія. Лазар нічого не каже, просто десь собі тихо сидить – «замкнута особистість». Зверніть увагу на те, що сказав Ісус, коли Лазар вийшов з гробу? – Йн 11,43-44.
Опрацюймо самостійно ще декілька текстів, де вживається слова ПаТаХ у значенні «відчинити», «відкрити»: Неєм 8,5 (відкрити книгу), Єз 37,12-14 (відкрити гріб), Мал 3,10 (відкрити заґати небесні). Подумай, чого прагне для тебе Господь, коли каже: «Еффата».

о.Роман Лаба OSPPE

http://www.credo-ua.org/2009/09/6247/

dabar1
Під час роздумів над біблійним текстом ми не тільки можемо побачити себе в тексті, а й побачити цей текст у нас. Побачити себе в якомусь із героїв біблійної події, ситуації. А також можемо у власному житті побачити певні постави, які виступають у тексті.
Такий спосіб бачення був знаний Отцям Церкви, але не тільки їм. Святий Павло говорить про «двох людей», які перебувають у ньому: стара людина із зіпсутою природою і нова людина, відкуплена Христом. Звичайно, йдеться не про дві особистості в одній людині, а про дві постави, наявні у внутрішньому духовному змаганні. Спробуймо цей спосіб роздумів розглянути на прикладі притчі про багача і Лазаря (Лк 16,19-31).
Вже на початку притчі про багача написано, що він одягався в кармазин та вісон. У Біблії одежа має важливе значення: вказує на людську особистість, підкреслює її гідність. Одяг – це те, що ми бачимо назовні, коли когось зустрічаємо. Прочитаймо тексти, в яких згадуються ці два матеріали – кармазин та вісон: Вих 25,4; Вих 26,1.
Із цих текстів видно, що кармазин та вісон були сакральними матеріалами, призначеними для Бога (матеріали храму та літургійних шат, податок на святиню). Багач одягався в кармазин та вісон, тобто присвоював собі те, що належить Богові. В серці ж мав брак милосердя до Лазаря.
Можеш застановитися над цією притчею в історичному контексті, подумати про соціальну проблему між багатими та бідними за часів Ісуса. Можеш поглянути на текст з моральної точки зору, оцінюючи вчинок багача стосовно Лазаря. А можеш відшукати багача і Лазаря у своєму серці. Побачити обидві ці постави у власному житті.
Назовні можна виглядати багачем, створювати вигляд «духовно збагаченої особи», когось, хто «багатий духом» (слова Ісуса про це читай у Мт 5,3). А десь поза брамами твого серця лежить Лазар – темна, зранена тінь твого життя, щось, чого в собі ти не приймаєш, що прагнеш забути і не згадувати навіть сам собі, не кажучи вже про інших. Лазар – це зранені сторінки твоєї біографії, тінь твоєї «багатої» особистості, події твого життя, які хочеш викреслити зі своєї біографії.
Але саме Лазар у цій притчі – це хтось, хто має ім’я. Ким хочеш бути – багачем без імені, кимсь талановитим, на кого всі звертають увагу, кимсь, хто багато осягнув у житті, кому все вдалося? Чи, може, прагнеш бути ніким для світу, але для Бога мати своє ім’я, справжнє, не вигадане, бути «вбогим у дусі»? Те, що найбільше прагнеш забути і викинути за брами свого життя, – це твоє ім’я!
Можливо, своє справжнє ім’я прикриваєш кармазином та вісоном – своєю власною побожністю. В Книзі Одкровення написано про Велику блудницю, Вавилон, убрану в порфіру і прикраси, що має в руці золотого келиха, але наповнений він різними гидотами (Одкр 17,4-6). Багач на собі має прекрасні шати, але в серці – брак любові, брак милосердя. Чи маєш милосердя для свого «внутрішнього» Лазаря?
Лазар є образом Ісуса, Котрий також помирав за брамами міста. Коли ти позбуваєшся «свого Лазаря», то позбуваєшся також Ісуса!
Вправа:
Пропоную під час вправи подібним чином пороздумувати над іншим фрагментом – Лк 10,38-42.
Текст Євангелія про Марту і Марію Церква пояснює в Літургії за допомогою іншого тексту – Євр 13,1-2.14-16, адже в обох випадках ідеться про гостинність. Послання до Євреїв як приклад гостинності ставить перед нами Авраама і Лота, які, не відаючи, ангелів прийняли. Знаком їхньої гостинності було те, що вони запропонували своїм гостям обмити ноги. Це дуже важливий біблійний жест. Маєш по-справжньому гостинне серце до ближнього тоді, коли спроможен йому «обмити» найбруднішу частину його самого. Коли приймаєш його, починаючи від того, що найважче прийняти. Хоча за часів Авраама і Лота не носили шкарпеток, гадаю, що після багатьох кілометрів подорожі ноги мали не найкращий аромат.
Гостинність Марти зовнішня – прийняла Його в хату… Натомість про Марію написано, що вона сиділа біля ніг Ісуса. Сидіти біля ніг – образ близьких взаємовідносин. Важко собі уявити, щоб якась жінка сіла в ногах якогось незнайомця. Таку поставу можна прийняти лише біля близької людини.
Гостинність Марії – гостинність серця: сівши в ногах Господа, слухала Його слово. Марія гостинно почувалася в ногах Ісуса. Гадаю, що й Ісус себе гарно почував, коли біля Його ніг, наче лагідне ягня, примостилася Марія. Господь мав тоді відчуття гостинності, відчуття того, що у цьому домі Йому раді.
Гостинність Марти і Марії може побачити в нас самих. Марта прийняла Його в хату і клопоталася не Ісусом, а, як написано, всяким прислужуванням. Часто помічаю, як моя гостинність до Вчителя з Назарета обмежується клопотанням про послугу – щоб усе вийшло, щоб на Літургії чогось не забути, щоб правильно і вчасно помолитися… Обсяг таких клопотів може бути значно більшим: дбати про всі обов’язкові молитви, піст, служіння, одне слово – йдеться про піклування про мій власний імідж, але вже ніяк не про Ісуса. В цей час у глибині свого серця можу узріти Марію, яка прагне близьких взаємовідносин, яка наче жадає пробитися крізь мою активність і сісти біля ніг Ісуса, просто з Ним бути.
О. Роман Лаба OSPPE 

http://kairos-visnyk.livejournal.com/82981.html


Святе Письмо представляє християнське життя як духовну боротьбу. Можемо це помітити в багатьох текстах.
Як
що добре придивитися, то Біблія – наче воєнна книга, де від Книги Буття аж по Одкровення йде війна за життя вічне. Людина прагне отримати те, що Бог їй подарував – життя і щастя, а сатана намагається їй у цьому перешкодити, і тому йде війна.


В посланні до Євреїв читаємо про Ісуса такі слова: "Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів на завжди по правиці Бога, чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, Йому під ноги" (Євр 10,12-13).
Господь не залишає нас з пустими руками на полі бою, а дає нам зброю. Погляньмо на декілька текстів:
"Хай хвала Божа буде на устах у них і двосічний меч у руці в них" (Пс 149, 6).
"Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливості і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангеліє миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже" (Еф 6,13-17).
"Бо слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця" (Євр 4,12-13).
Слово Боже є духовною зброєю у нашому життєвому змаганні. Чому? Спробуймо прослідкувати, що в нас найбільше підлягає атакам лукавого. Гадаю, ніхто не заперечуватиме, коли я скажу – СЕРЦЕ. Звичайно, йдеться про серце в біблійному розумінні цього слова, тобто – центр свідомості, пам’яті, інтелекту.
«От завжди вона мусить втрутитися…» – чуєш у своєму серці, коли твоя дружина каже, що ти не так поклеїв шпалери. І так буде аж до пенсії. А після робочого дня чуєш "лагідне натхнення": у твоєму холодильнику стоїть Nemiroff з перцем… Не одна жінка, радіючи увазі з боку інших чоловіків, чула шепіт: «це не те, що твоє опудало вдома, оце так чоловік, він би напевно тебе краще зрозумів…» Подібна атака щодня відбувається на полі бою твого серця. Тому Автор Книги Приповідок остерігає:
"Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела" (Прип 4,23).
Атака, яка має на меті довести нас до духовної смерті, розпочинається від спокуси, яка входить в наше серце, в наш інтелект. Якщо твоє серце наповнене Божим словом, то не матимеш проблем відвоювати свою територію. Два вірша Псалму 119 про це навчають:
"Я в моїм серці сховав Твоє слово, щоб не згрішити проти тебе" (Пс 119, 11).
"Мудрішим за моїх ворогів робить мене Твоє веління, бо воно зо мною завжди" (Пс 119, 98).
Отці пустині та Отці Церкви не знали іншого способу духовного змагання, ніж постійне повторювання Божого слова у своєму серці. Згідно з їхніми повчаннями, саме без систематичної медитації неможливо прогнати демона з життя. Під час спокус ці мужі Божі завжди мали у своєму арсеналі декілька віршів з Писання, що їх постійно повторювали. Чому б тобі не спробувати?

ВПРАВА:

Ти можеш робити так само. Якщо тебе атакують страх і невпевненість, повторюй: "Господь – моє світло й моє спасіння: кого маю боятись? Господь – мого життя твердиня: кого маю страхатись?" (Пс 27)
Якщо лукавий добрався до твоїх фінансів, воюй: "Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме" (Пс 23). Маєш багато клопотів на роботі чи в родині – захищайся: "Змиріться, отже, під могутньою Божою рукою, щоб Він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас" (1 Пт 5,6-7).
А може, тебе атакує гординя? Спробуй Псалом 131: "Серце моє, о Господи, не горде, та й очі мої не несуться вгору. Я не женусь також за тим, що велике й дивне для мене. Я втихомирив і заспокоїв мою душу, немов дитятко на руках у матері своєї, немов дитя – душа моя у мене. Надійсь, Ізраїлю, на Господа віднині і повіки".
Погляньмо, зрештою, на приклад боротьби, який показав нам наш Господь Ісус:
"Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його. Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів. Тоді підійшов до нього спокусник і сказав: "Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом". А той відповів: "Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих". Тоді диявол бере Його у святе місто, ставить на наріжник храму і каже: "Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: Він ангелам своїм волітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь". А Ісус сказав до нього: "Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого". Знову бере Його диявол на височенну гору й показує Йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: "Оце все дам Тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся". Тоді Ісус сказав до нього: "Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і Йому єдиному будеш служити". Лишив тоді Його диявол. І ось ангели приступили й почали йому слугувати" (Мт 4,1-11).
Ісус у боротьбі зі спокусами лукавого не мав іншої зброї, окрім того, що написано. Чи тобі цього не вистачить?

О. Роман ЛАБА OSPPE





Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже

 

ТИ В ЦЕНТРІ БОЖОЇ УВАГИ

http://www.livingrosary.org.ua/biblepages/items/ti-v-centri-bozhoji-uvagi.html

увага
Коли ми уважно прочитаємо текст Йн 8,1-11, то помітимо, що кілька деталей в цьому уривку повторюються. Двічі вжито слова “посередині”. В першому випадку зрозуміло: фарисеї привели жінку і поставили її посередині. Можна уявити, що фарисеї стали навколо, а жінка була посередині між фарисеями та Ісусом. Натомість у другому випадку написано, що жінка стояла посередині, коли фарисеї відійшли. Євангеліст Йоан зазначає: і залишилися ТІЛЬКИ Ісус та жінка, що стояла посередині. Посередині чого була та жінка?
Перебуваючи в центрі уваги обвинувачень фарисеїв, жінка була в центрі уваги Ісуса
Зверни увагу, що, перебуваючи в центрі уваги обвинувачень фарисеїв, жінка була в центрі уваги Ісуса. Коли ти в центрі чиїхось осуджень – ти напевно в центрі уваги Бога.

Спробуймо звернути увагу ще раз на цей факт: фарисеї та книжники приводять до Ісуса жінку, спійману на перелюбі. Спробую дещо по-іншому його представити: якби не фарисеї та книжники… Цікаво, як би ти закінчив цю фразу. Якби не фарисеї та книжники, можливо, ця жінка ніколи б не зустріла Ісуса. Можливо, вона й надалі грішила би і не пережила Божого прощення. Чи мав ти в своєму житті ситуації, коли тобі здавалося, що люди, обставини, ти сам, ведуть до… смерті? Адже у фарисеїв були конкретні наміри: підставити Ісуса і засудити жінку. Проте Бог навіть ті ситуації, які є аж настільки несприятливі, використовує для нашого навернення.

Ще двічі згадується той факт, що Ісус, нахилившись, писав по землі. Зрештою, це єдина згадка, що Ісус узагалі що-небудь писав. Спробуймо придивитися. Читаємо не просто, що Ісус писав, а писав пальцем на землі.
Палець Ісуса зустрічається в досить цікавих текстах:

“Коли ж я Божим перстом виганяю бісів, то, значить прийшло до вас Боже Царство” (Лк 11,20).
Божим перстом були записані Заповіді на кам’яних скрижалях: і як перестав Господь розмовляти з Мойсеєм на Синай-горі, дав йому дві таблиці, записані пальцем – перстом Божим.

Боже Слово дає мені правильну оцінку становища, в якому я перебуваю. Той факт, що Ісус писав по землі, також має своє значення. Отці Церкви, пояснюючи цей фрагмент, посилаються на фрагмент з Книги пророка Єремії (17,13):
“Надіє Ізраїля, о Господи! Всі, що тебе покинули, осоромляться. Всі, що від тебе відступають, будуть викоріненні з цього краю, бо вони покинули джерело води живої – Господа…” В грецькому перекладі (Септуагінті) дослівно написано: “Всі, що від тебе відступають, будуть записані на землі”.

Святе Письмо дає також іншу перспективу. Отож твоє ім’я може бути записаним також на небі:
“Одначе не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі” (Лк 10,20).
Також у Книзі Одкровення (21,27) читаємо: “Не ввійде до нього ніщо нечисте і хто чинить мерзоту і лжу, але тільки ті, що записані в Книзі життя Агнця”.

Коли береш участь у засудженні когось – дуже ризикуєш. Ризикуєш, що твоє ім’я буде “записане на землі”, тобто буде стверджено, що ти думав по-земному і жив по-земному, не мав у собі небесного, тобто Божого мислення. Натомість коли будеш слухняним словам і місії Ісуса, досвідчиш, що твоє ім’я записане на небі. Чи ти вже намагався відшукати своє ім’я в Книзі життя – Божому Слові, чи бачиш його у світлі Святого Писання?

ВПРАВА
Уважно прослідкуймо вказані тексти. Яким чином вони пояснюють тобі фрагмент Євангелія Йн 8,1-11?
Лк 13,10-17: Зверни увагу саме на те, як Ісус зауважує потреби. Уяви собі знедолену жінку, яка протягом вісімнадцяти років була скорчена, не могла випростатися. Як гадаєш, яке місце серед спільноти могла обіймати така людина. Що вчинив Ісус? Як думаєш, чи змінилось її місце та її значення для спільноти.
Мк 3,1-6: Подумай, що означає заклик Ісуса, щоб хворий (сухорукий) став посередині. Чи Ісусові йшлося про те, щоби вчинити це чудо якомога більш видовищним, чи про щось інше..? Чи, можливо, Ісус прагнув показати, що спільнота, яка слухає Його слів, яка згромаджена навколо Нього є місцем зцілення? Подумай також, який досвід спільноти маєш: спільноти, де боїшся простягнути кому-небудь руку, і в результаті тримаєшся подалі від усіх, страдаєш духовною сухорукістю, – чи спільноти, де всі згромаджені навколо слів Ісуса і де також можеш себе знайти. Де ніхто не буде оцінювати і засуджувати твоїх дій…
Лк 5,19: Куди опустили паралізованого чоловіка його співтовариші. Як гадаєш, яке значення має тут слово “посередині”? Якщо зцілення відбулося перед Ісусом, то подумай, в чому могла полягати хвороба цього паралітика?
Мк 7,31-37: Прочитай уважно опис зцілення глухонімого. Як думаєш, чому Ісус узяв його набік від народу? Чому не поставив у центрі, посередині. Що можна сказати про жест Ісуса, коли Він вклав свої пальці у вуха хворого, і, добувши слини, доторкнувся язика?
Замислись над останніми словами Ісуса, які Він сказав до жінки: “Йди та вже віднині не гріши”. Поглянь, де в Святому Письмі маємо подібний заклик до того, щоб ІТИ? Прочитай такі тексти:
Бут 12,1: Цим самим словом Бог покликує Авраама. Йди і більше не гріши – це покликання до…
Мк 2,11: Встань візьми своє ложе і йди до свого дому. Чому Ісус уточнив – до свого дому?..
Лк 9,60: Чи, можливо, слово ІДИ означає наслідування КОГОСЬ?
Мт 28,19: Що тут означає заклик “ІДІТЬ!”? До чого покликана спільнота ЦЕРКВИ?
о.Роман Лаба OSPPE



http://www.credo-ua.org/2009/01/14631/


Цього, 2009 року Господнього, ми поведемо вас, любі читачі, у гості до Слова Божого. У рубриці «Читаючи Біблію» ви зможете пізнавати Слово відповідно до програми курсу «Дабар» (єврейською – «слово»), яку провадитиме о.Роман Лаба OSPPE.
«Коли молишся – говориш до Бога, коли читаєш Боже Слово – Він говорить до тебе», – казав св.Амвросій з Мілана. Гадаю, всі погодяться з тим, що підставою взаємовідносин є слово. Кожне знайомство, кожна розмова, спілкування розпочинаються від слова – чи то написаного, чи сказаного, а інколи вираженого в жестах…
Йоан Апостол був під таким враженням взаємовідносин із Богом, що в перших рядках свого Євангелія написав: «На початку було Слово» – маючи на увазі початок будь-якого буття. Пригадай свій досвід: чи не почуваєшся найгірше тоді, коли ніхто з тобою не хоче розмовляти?.. Чи не переживаєш тоді своєрідної «маленької смерті»?
Фундаментом наших взаємовідносин із Богом також є Слово. Інколи християни виправдовують те, що не читають Біблії, тим, що вони моляться. Але молитва – це твої слова до Господа, а ще є Його слова до тебе. На цих двох колонах базується духовне життя. Не може забракнути однієї з них, інакше забракне діалогу, а отже, і взаємовідносин. Як виглядає розмова, коли постійно говорить хтось один? Як ти почуваєшся, коли під час якоїсь зустрічі, а надто ж зустрічі важливої, тобі не дають нічого сказати? А як почувається Господь, коли Він не має іншої змоги звернутися до тебе, крім «недільної аудієнції», коли ти ласкаво дозволяєш Йому промовляти літургійними читаннями?.. Гадаю, Він також переживає своєрідне вмирання. Одного разу Він «виплакався» на сторінках Книги Приповідок і сказав, чим для Нього є молитва без читання Слова Божого: «Хто відхиляє вухо, щоб не слухати Закону, того й молитва осоружна» (Прип 28,9).
Регулярне читання Святого Письма дозволяє по-справжньому пізнавати Бога, відкривати Його істинне обличчя. Чому? Тому що в Біблії Господь сам говорить про себе. Це підтвердив і II Ватиканський Собор: «Сподобалося Богові у всій Мудрості й Доброті своїй об’явити себе самого і виявити нам Таємницю своєї волі, завдяки якій люди, через Христа, Воплочене Слово, у Святому Дусі мають доступ до Отця і стають співучасниками Божої природи» (Догматична конституція Dei Verbum, 2).
Уже з дитинства, внаслідок різних розповідей про Бога, найчастіше з боку близьких людей, а також внаслідок різних гріхів та життєвих ран ми маємо неправильне уявлення про Бога. Сприймаємо Його як «диктатора», який постійно прагне нас карати. З різними «педагогічними» цілями лякали нас таким Богом, і внаслідок цього Він мало чим відрізнявся від «поганого дяді», який «забирає неслухняних діток». Було чи не було досягнуто поставленої мети, а викривлений образ Бога залишився записаний у нашій пам’яті й уяві.
Інколи бачимо Господа як «бухгалтера», який підраховує наші добрі вчинки та молитви і відповідно до них «відважує» нам свої благословення й благодаті. А оскільки ми не «мільйонери добрих учинків», то й благодатей небагато.
Ще одна неправдива візитка: «Бог – «бозя». В уяві дітей вимальовується образ Всевишнього як якоїсь Доброї Бозі, подібної до феї, яка любить, знову ж таки, лише слухняних діток… Навіть більше, малі діти, слухаючи про "бозю", автоматично трактують її як лагідну особу жіночого роду, а тим часом бачать на іконі – от дивина! – бородатого чоловіка. А ті, кому батьки, наприклад, не присвячували часу, сприйматимуть Бога як недосяжного духа, дуже далекого, якому "нема коли" займатися нашими справами.
Коли ми приходимо до когось у гості й прагнемо познайомитися ближче з його життям, то є непогане допоміжне знаряддя для знайомства – сімейний фотоальбом. Багатство різних фото може показати життя нашого друга з різних перспектив і в різних барвах. Біблія є свого роду «сімейним альбомом Бога», з якого ми можемо дізнатися правду: хто Він, які Його почуття, Його воля, любов до нас, а також – який гнів Бога, Його ревність.
З Біблії ми дізнаємося про Його справжнє Ім’я. Тут ми побачимо милосердне обличчя Отця, вірність і любов Сина Божого, відчуємо лагідний дотик Духа. Святий Іполит Римський, священик, повчає так: «Браття! Є один тільки Бог, а пізнати Його можемо зі Святого Письма. Що лиш Біблія проголошує – маємо в це вірити, і що навчає – маємо те прийняти. Маємо так вірувати в Отця, як Він хоче, щоб у Нього вірували, і так прославляти Сина, як Отець хоче, щоб Його славили, і так прийняти Святого Духа, як Він хоче бути даний. Не годиться нам іти за власним прагненням і власним розумінням, чи теж переінакшувати те, що від Бога походить, лише розуміти Його науку, так, як Він подав у Святому Письмі».
Зроби перший крок: просто почни гортати цей «сімейний альбом», шарудіти його сторінками – навіть якщо чогось не розумієш. Про Марію написано: Вона не розуміла, що відповів їй Ісус, але «всі слова зберігала у своєму серці» (Лк 2,51).

о.Роман Лаба OSPPE, Католицький Вісник




http://www.risu.org.ua/ua/index/exclusive/holidays_and_customs/21436/

„Традиційно святкування Пасхи дуже багате, проте на разі виглядає, як закопаний талант”, — вважає київський кореспондент РІСУ Світлана ЯРОШЕНКО. Щоби вияснити, чим є Пасха для християн, вона звернулася до о. Романа Серафима ЛАБИ, бібліста, священика Ордену Святого Павла Пустельника, одного із засновників біблійного курсу “Дабар”.

Так не хочеться баналізувати таке велике і глибоке християнське свято як Пасха Ісуса Христа. Хочеться, аби ми зупинили свої думки не на тому, у який колір краще пофарбувати яйця, чи як спекти паску, щоб була краща, ніж у сусідки, а в церкві зайняти таку позицію, щоб потрапити під найгустіше окроплення свяченою водою. Нам варто зупинитися на сутності самої події Пасхи. Саме й про це розповідає о. Роман Серафим Лаба.

— Яке значення слова і поняття “пасха”?

— Наша історія взагалі є історією спасіння. У вузькому значенні вона закінчується книгою Одкровення. А в широкому значенні історія спасіння є історією кожного з нас. Слова “пасха” і сама подія Пасхи спочатку в Старому Завіті, а потім також в Новому є серцем цієї історії спасіння. І так насправді, все в історії спасіння веде до Пасхи.

В біблійні часи і Старого, і Нового Завіту було таке переконання, що гріх має свої наслідки. Тому використовували такий обряд, який називався “азазель”. Азазель – це “козел”, козел відпущення. Спочатку приводили два козли. Потім кидали жереб, котру з цих тварин лишити живою, а яку принести в жертву. І тут спостерігаємо дуже дивну річ. Козла, який фізично залишався живим, над ним лиш проголошували гріхи всієї громади і виганяли його на пустелю, фактично вважали мертвим. Він бо, вважали, забирав із собою все зло. Другого козла складали в жертву. І він, у свою чергу, хоч і був забитим, вважався живим, бо при спаленні дим від нього піднімався вверх, до небес. Він, так би мовити ніс благородну місію. І таким козлом відпущення став Ісус, бо Він взяв на Себе все зло і був знищений. Зверніть увагу, цей обряд нам дуже нагадує один з епізодів останніх днів Ісуса – коли між ним та Варавою вибирали, кого відпустити, а кого розіп`ясти…

— Отже єврейська пасха є підгрунтям християнської пасхи, а всі події Старого Завіту вказують на Пасху Христову?

— Так. Бо насправді історія спасіння є єдиною, цілою, і Господь веде нас в одному напрямку до повноти. А повнота наступає в Христі Ісусі. Тому, коли св. Павло говорить про втілення Сина Божого, то говорть, “коли настала повнота часів”. Що означає той дивний вираз “повнота часів”? Це означає, що історія людства в цей час осягає свою вершину. Це пік історії.

Тепер згадаємо “єгипетську пасху” – вихід ізраїльського народу з єгипеської неволі. Саме ця пасха вважається праобразом тієї пасхи, яку ми з вами святкуємо зараз. Саме слово “пасха” означає “перехід”, але не тільки. Це дієслово “песах” означає “оминути, минути”. Пам`ятаєте з Книги Вихід, як фараон довго не хотів відпускати Ізраїля, через що на Єгипет впало десять кар. І остання кара – смерть усього живого первородного. Господь попередив Мойсея, що саме ця ніч буде тією особливою ніччю. Тоді ізраїльська громада мала взяти агнця і десятого дня місяця нісан принести його до хати. Агнець мав жити в домі до 14-го числа. Тобто чотири дні він бігав по хаті, терся об ноги, з ним гралися діти, його годували. І потім, уявіть собі, брали цю маленьку тваринку і при всій громаді батько родини гострим ножем зарізав її. І всі на це дивилися. Чому робили цей, так би мовити, нелюдський акт? Для того, щоб емоційно пережити жертву. Щоб це була не просто формальність… Потім кров`ю цього ягняти мастили одвірки. І коли ангел смерті йшов через Єгипет, написано: “обминув ті будинки”. І там вжито те слово “песах” – пасха. Тому св. Павло каже, що “Господь Ісус є нашою пасхою”. Тому що там, де є кров Ісуса–агнця, те місце оминає смерть. Відбувається “Божа заміна” – ті наслідки гріха, які ми маємо понести, Ісус взяв на Себе. Тому Ісус помер не тільки за нас, а й замість нас.

З чим це ще можна порівняти?… Ну, наприклад, я люблю таку історію, як було двоє друзів, дружили з самого дитинства, але один став юристом, інший – кримінальним авторитетом. І одного разу цей кримінальний авторитет став на суді перед своїм найкращим другом. Суддя, бачучи, що перед ним його товариш з дитинства, не знає, що робити. Тоді він зробив так: оголосив покарання, встав і оплатив штраф за свого друга. І щось подібне зробив Ісус. Ось це і є суть Пасхи.

— Чим пасхальне Богослужіння відрізняється від звичайного, зокрема в латинській традиції?

— О, багатьма речами. Саме пасхальне Богослужіння є надзвичайно багатим. Воно складається з таких частин: Літургія Світла, Літургія Слова, Літургія Хрещення, Літургія Євхаристії.

Після цього звучить урочистий спів “екзультет”, що з латинської означає “славити”. Ще глибша етимологія цього слова – “сальто” чи “сальтаре” – стрибати з радості. Від цього походить і відоме нам поняття сальто — коли людина перекидається через голову.

Літургія Світла. В цій частині фігурує велика свічка, т.з. “пасхал”. Її запалюють на вулиці від великого полум`я, а потім в процесії вносять до храму. Ця свічка є образом Ісуса Христа, бо Він, як та свічка згорів для людства. Віддав нам Своє тепло і світло.

Літургія Слова складається аж з дев`яти читань. А протягом року кожна недільна Літургія має три читання: одне зі Старого Завіту, друге – з Нового (з Послань Апостолів), і третє – читання Євангелії. Отож можна сказати, що Літургія в Пасхальну ніч є “квінтесенцією спасіння”. Вона показує найважливіші моменти. По-перше те, що Пасха була присутня вже в момент історії сотворення. В одному читанні говориться: “І був вечір, і був ранок, день перший”. Чому спочатку вечір, а потім ранок? Та тому, що це знак смерті і воскресіння Господа: вечір – смерть, ранок – воскресіння. “День перший” – дослівно в єврейському варіанті написано: “день єдиний”. Зверніть увагу: слово “перший” передбачає ще наявність інших – другого, третього. А “єдиний” говорить про унікальність і неповторність у своєму роді. Це слово вживається і по відношенню до Бога – “єдиний”, а не перший серед багатьох. Тобто інших немає, є тільки один.

В старій традиції християнства під час цієї Літургії здійснювали обряд Хрещення. Хрещення вважається Таїнством, що є брамою всіх інших Таїнств і брамою нашого християнського життя. Хрещення також є образом смерті і воскресіння Господа. Раніше під час Хрещення людину з головою занурювали у воду. Занурення це певен знак смерті.

У цю ніч катехумени (люди, що проходили підготовку до прийняття Хрещення) ставали неофітами – новоохрещеними. Неофіт означає “світлий, просвітлений”. Тобто тепер починалося їх життя у світлі.

Завершується Богослужіння Євхаристією. Треба зазначити, що кожна Євхаристія, не тільки пасхальна, є звершенням таїнства Пасхи.

— Чому найважливіші події історії спасіння трапляються саме вночі?

— Мені це натякає на таку “обручницьку” любов Бога. Адже Бог любить нас так, як наречений кохає наречену. Чому, наприклад, Ісус видав Себе під час останньої вечері? Чому Син Божий зорганізував щось таке як Остання Вечеря? А не, наприклад, Останній Обід? Міг же зробити Останній Обід, або Останній Сніданок. Все дуже просто, адже, коли хлопець хоче влаштувати для дівчини щось романтичне, він не запрошує на сніданок десь о п`ятій годині. Ні, він запрошує її на вечерю. І Господь Ісус найбільшу любов виразив тоді, коли був зраджений. Зраджений Юдою на Останній Вечері.

— Що для кожного вірянина означає Пасхальна ніч?

— Вона означає одне-єдине – вона говорить про те, як сильно Бог його любить.

о.Роман Лаба OSPPE

Немає коментарів:

Дописати коментар