Душа смиренна – серце на молитві.
Підношу очі я до неба за вікном.
Перемагаю в повсякденній битві.
Тріумф любові і добра над злом.
Думки приходять, а я все ж молюся.
Шепочу тихо: «Боже помагай».
Понад усе на світі я боюся,
Що після смерті не попаду в рай.
Я склавши руки знову промовляю
«Хай Твоя воля над усе нам буде
Прости провини наші, я благаю,
Бо грішні ми створіння, люди»
Через молитву з Богом розмовляю
Вогонь любові Божої горить
Мій гнів і злість самі кудись зникають,
А милосердя появляється умить.
Із вуст слова, із серця почуття
Мене, як всіх людей, Ти добре знаєш.
Без Тебе в цьому світі не життя.
Кожну істоту Ти оберігаєш.
Так я молюся і прошу у Бога,
Щоб помагав усім нам знову й знов.
Тільки із Ним я відчуваю перемогу.
Я з Ним люблю, бо Він і є любов.
Змінись на краще!
Зміни своє життя сьогодні, друже!
Ставай добрішим кожної хвилини
І пам’ятай, що ти лише людина
Проте, для Бога ти не є байдужий.
Зроби сьогодні найдобрішу справу
Зростай у вірі, вдосконалюйся в душі.
І проти Бога більше не гріши.
Світися щирістю, живи яскраво!
Всміхнися перехожому сьогодні
Сумного добрим словом повтішай
В мандрівку з Богом ти сміливо вирушай,
Бо тільки Він тебе врятує із безодні.
Потисни руку ворогу, як брату
Забудь усі образи, біль і смуток
Дозволь собі Божу любов збагнути
Коли так легко віддавати, а не брати!
Змінись на краще і живи із Богом
Поглянь навкруг, невже світ не змінився?!
Вдихни!!! Ти ніби знову народився!
І запроси ЙОГО до серця свого!
Ісусе, я прийшов
Кожного дня десь по полудні
Юнак у церкву заходив на мить
Було це в серпні, вересні чи грудні
Любов’ю серце в хлопчика горить
Священник запитав : “Чому так швидко
Виходиш з церкви ти без довгих молитов?”
А хлопець усміхнувся й відповів:
“Заходжу в храм й кажу – Ісусе, я прийшов!”
Не раз священник бачив його в церкві
Із дня у день за ним спостерігав
Та ось вже тиждень не приходить він
Ступив на інший шлях чи заблукав?
Ні, захворів, лежить в лікарні кволий
Та у палаті все ж людей без ліку
Кому всміхнеться, добре слово мовить
Порадить жінці, допоможе чоловіку.
Навідався священник у лікарню
Прийшов, побачив хлопця й запитав:
“Я бачу ти знайшов багато друзів.
Допомагаєш всім, хоч сил не мав”
А хлопець усміхнувся щиро знов:
“Я маю сили зносити терпіння
Ісус мені несе свою любов
Щодня заходить й каже – Я прийшов!”
Блаженні ті…
Відкрий свої духовні справжні очі
І опинись з Ісусом на горі.
Крім нього, більш не треба вчителів,
Його слова повчальні і пророчі.
Присядь, уважно проповідь послухай
Старайся осягнути Царство Боже.
Чесноти тобі в цьому допоможуть.
Сказав Христос: «Блаженні вбогі духом»
Черпай з любові ти своє натхнення
Хорошим настроєм навколишніх здивуй.
Ти свою душу смутком загартуй.
Утішся, бо засмучені блаженні.
Проводь із Богом ночі всі і дні
Великий спадок матимеш по смерті
З покірним серцем все йому пожертвуй.
Бо Він сказав: «Блаженні лагідні»
У світі шириться брехня сьогодні,
А хочеться так істини простої,
Щоб кожен міг побути сам собою.
Блаженні правди спраглі і голодні.
Як хочеться, щоб всі були щасливі
Кожна людина щастя осягнула
Й при тому Господа Ісуса не забула.
Він промовляв: «Блаженні милостиві»
Кругом для нас весь світ такий барвистий
Його ми бачимо у різних кольорах,
А Бога бачити з любов’ю на очах
Будуть блаженні ті, хто серцем чисті.
Зникає почуття кудись – смирення.
Воює друг із другом, брат із братом.
За це колись отримаємо плату,
А миротворці будуть теж блаженні.
Отож, у Бога попросім прощення.
Просім Небесне Царство осягнути
Найважливішу Істину збагнути.
За правду вигнані, і Ви блаженні.
Не будемо лякатися, Бог з нами.
Хай всі говорять, і ганьблять, і виганяють.
Бо християни істинні прощають.
Блаженні звуться Божими синами.
Радіймо, веселімось, Бог у всьому.
На що духовними очима поглядаєм
З гори розходимось, в душі запам’ятаєм –
Блаженні ми, коли прийдем до Його дому.
Два сліди
Ласкаве сонце зігрівало землю
На берег хвилі виносило море
Ішла я по піску й за мною
Ішов Господь, чи в радості, чи в горі
Ісус зі мною поруч був завжди
Куди б не прямувала я, в які краї,
А на піску відбились два сліди -
Спасителя Ісуса і мої.
Так супроводжував мене мій Господь Бог
Із дня у день, із року в рік
Через поразки і до перемог
Я йшла за ним і буду з ним повік.
Та раптом накотилася біда
Проблеми і родичів і в особистому житті.
Один слід зник чи змила це вода.
Мене ж чекало щастя в майбутті.
Я запитала: “Господи, чому?
Залишив ти мене у цю хвилину?”
Я вірила, молилася Йому
За всіх людей, за друзів і родину.
А Господь усміхнувся і сказав:
“Тебе не залишав я ні на мить
На руки просто я тебе підняв
Так допоміг те горе пережить.”
Що досконаліше?
Що є чистіше, ніж дитяче серце?
Душа невинна, сповнена любові
З такою щирістю, наївністю в розмові
Клепає добрих діл своїх озерце.
Що є простіше, ніж дитяче слово?
Коли дитина ставить запитання,
А мудра відповідь – складне завдання
Як кожен з нас, дитя прагне любові.
Що є правдивіше від усмішки дитини?
Доступніше, аніж її міцні обійми
Невинні діти радість нам постійна,
А хто ж утішить серце сиротини?
Що є ніжніше, ніж її усмішка?
Промінчик світла, ясності зернина
Ми деколи, немов мала дитина
Веде нас радості стежина чи доріжка.
Що досконаліше, аніж любов дитяча?
Без користі, без заздрості, без болю
В дітей навчатися ми маємо любові
І пробачати, як вони пробачать.
Чесноти і гріхи
Людина може милосердя осягнути
Любові Божої все ж вистачить на всіх
Любов вивчаємо, стараємось збагнути
Де чеснота, а де головний гріх.
Найбільше гордість нас підстерігає
Ми у любові сильні, не здамось
Людська покора гріх цей подолає
З любов’ю в серці упокоримось.
Ми ненаситні в суєті життя
Це гріх захланності, багатство, розкіш
З простою щедрістю у майбуття
Ввійдемо ми, коли забудемо про гроші
Нечистота. Одне лиш тільки слово.
Воно у мові, у думках, ділах.
В житті стається все невипадково.
Із чистотою подолаємо і страх.
Як щирі люди, справжні християни
Відкиньмо заздрість, зичливість знайдем.
З гріхами переповненої ями
Сходинку за сходинкою кладем.
Будемо поміркованими, люди.
Це так важливо зараз, у наш час.
В душі із Богом ми крокуєм всюди.
Тоді Він завжди буде поміж нас.
Так лагідно, з усмішкою, ласкаво
Погляньмо в очі кожному з людей
Відкиньмо гнів, не будемо лукаві
Станемо втіленням лиш Господа ідей.
Ніколи не лінуймося, працюймо!
Кожну хвилину, кожну вільну мить.
Живімо, і радіймо, і будуймо
Інакше час намарно пролетить.
Шукаймо Істину і будьмо досконалі.
Із кожним днем старатися всім треба
Хай Бог допомагає в кожній справі,
А любов Божа приведе до неба!
Ти, а може я?
Хто більше любить? Ти, а може я?
Звичайно Ти, любове досконала!
Я б тільки мріяла, просила і благала
Любові сильної на все своє життя.
Хто більше терпить? Ти, а може я?
Звичайно Ти безмірне є терпіння!
А я?! Я тільки грішне сотворіння,
Яке смиренно просить каяття.
Хто більше знає? Ти, а може я?
Звичайно Ти, вчення всесильне!
І серце чуйне, око твоє пильне.
Шепочу тихо – дай мені знання.
Хто більше може? Ти, а може я?
Звичайно Ти, о Христе всемогутній!
У кожному із нас Ти є присутній.
Я хочу славити Твоє святе ім’я.
Хто милостивий? Ти, а може я?
Звичайно Ти, безмежне милосердя!
Хто вірить, нехай скаже твердо, -
Ти більший, але я твоє дитя.
Недостойна
Яка мала я у своїй любові.
Низька в покорі і не гідна порятунку
Я недостойна Твого тіла й крові
Не варта того цінного дарунку.
Чому мене Ти, грішницю, так любиш.
Дозволь Тебе із силою любити
У темряві з Тобою не заблудиш,
Бо Вічне Світло буде там світити.
Я каюся, я щиро б’юся в груди
Бо усвідомлюю, за мене так терпів
«Покайтеся, відкиньте гріх всі люди»
Цього Ти завжди прагнув і хотів.
Не гідна, недостойна, непослушна
Твоя дочка, стою перед Тобою
Скільки разів була не добродушна
Стільки разів завдала Тобі болю.
О Милосердний, чистая любове,
Стікають рясно сльози по щоці.
Дай зрозуміти і сповняти Твоє слово
Тримай мене у Своїй зраненій руці.
Посланець любові
Апостол віри, приклад доброти
Христа насліднику і праведних дорога.
Всім допоміг, хто лиш просив про допомогу
Невтомний, щирий, отче Піо, ти.
Любив людей, терпів, молився
Невпинно, наполегливо за душі
А головне, що ти не був байдужий
Ти став таким як тільки народився.
І жартував з усмішкою ласкаво
У своїй строгості так лагідно всміхався.
Ти цього світу зовсім не лякався
І твердо знав, що після смерті нас чекало.
Святий, великодушний, добрий, щирий
В твоїй особі я знаходжу друга
Для мене ти як ліки від недуги
З підтримкою наповнююся миром.
Ти Богом обраний, Йому служив.
Свій поклик зрозумів, відчув, помітив
Як добре, що ти жив на цьому світі.
Прошу любити так, як ти любив.
Ісусе, уповаю на тебе
Молюсь до Тебе, тихо й безнастанно,
А на душі тривога, смуток, біль
І це життя так притискає звідусіль,
І час летить так швидко й невблаганно.
Прошу, подай пораду, допомогу
Чи просто підкажи як щось зробити
Я не стараюся весь світ змінити,
Але я хочу стати кращою у ньому.
Сльозинка котиться, бажаю зрозуміти,
Чи справді праведне життя моє?
Бо кожен день Господь нам шанс дає,
Як той урок, який ще треба вчити.
Лише на Твою волю покладаюсь
Тобі посвячую усе, що справді маю,
А ще у Тебе прощення благаю
І щиро у своїх гріхах я каюсь.
Ти не покинеш, Ти любити будеш
Мене, найбільшу грішницю з усіх,
Даруєш ласку і прощаєш гріх
Молюсь до Тебе, знаю, не забудеш.
Моя душа із миром засинає.
Так добре…Дякую. Спокійно, тихо…
Ти відвернеш від неї всяке лихо.
О, мій Ісусе, я на тебе уповаю.
Дива бувають
Дива бувають. Просто вірте в диво.
Вони стаються з кожним у житті.
Коли сумні ми і коли щасливі.
Коли в компанії або на самоті.
Дива трапляються. А ми хіба не диво?
Народжуємось, дихаєм, живемо,
І кожен з нас такий є особливий,
І кожен день ми відуваєм щось нове.
А за вікном? Кругом дива одні.
Пташки щебечуть, сонечко сіяє.
Проходить ніч, минають дні,
А люди думають: чудес вже не буває.
Любов. Одне велике диво,
Яке через віки усе триває.
В житті людина лиш тоді щаслива,
Коли для інших серце відкриває.
Дива трапляються, повірте, посміхніться.
Закрийте очі і відчуйте доброту.
Тепер відкрийте і на світ весь подивіться.
Даруйте людям братню теплоту.
Любов, надія, віра, щирість в серці.
Всі наші здібності і наш талант.
Повірте в диво і знайдіть в руці.
Душі яскравий, чистий діамант.
Повірте із наївністю дитини.
Дива як мрії, що здійсняються нараз.
Бо кожен з нас звичайна є людина
І в серці вірить в диво кожен з нас!!!
52 рядочки за життя
Нове життя, забилося серденько
У лоні матері зачалася дитинка
Батькам на радість, їх кровинка
Синочок або донечка маленька.
І день за днем дитиночка росте
Росте для матері маленьке янголятко
Спокійне, чисте і не винне, мов ягнятко,
Як сонце світить та як квіточка цвіте.
Яке ж велике щастя для батьків
Дарує Господь їм в сім'ю дитину
В майбутньому близьку і люблячу людину
Як вияв волі, доказ почуттів.
Настала темрява і перестало серце битись.
Мале дитятко вбила рідна мати.
Немає слів, щоб біль той описати.
Життя вмирає, що не встигло народитись.
Дитя не встигло подивитися на світ
Відкрити свої милі оченята
І простягнути мамі рученята,
Бо в неї замість серця просто лід.
Дитя не плаче, цього ще не вміє.
Воно ще так багато хоче знати:
Стрибати, бігати, читати, малювати.
У ньому "до кінця" живе надія.
Дитя не встигло посміхнутися батькам
Подякувати за життя їм щиро
Яке ж життя?! Його ж бо в лоні вбили!
За них він в небі молиться не сам.
Він не один отак не всиг нічого
Невинних діток в небесах чимало
Маленьких ангелів, що просять: "Тату, мамо,
Покайтеся і не чиніть більше такого".
Життів дитячих знищено багато,
А хто в майбутнє може зазирнути?
Хто зна, ким діточки ці могли бути?
І як пишалися би ними мама й тато.
Аборт - це епідемія нестримна
Чума, що дітям жити не дає
Нехай, хто може, на коліна вже стає.
Молитви просить абортована дитина.
Цивілізація і мода - просто слово
Все може бути, та усе мине
Звичайні речі - це неосновне.
Все рівно всі ми хочемо любові.
Молімося за діток і батьків
Молімося за тих, що лиш зачаті
Молімося, аби любов могли пізнати
Також молімося за медпрацівників!
Молитва - це надія й порятунок
Це те, чого від нас Господь чекає.
Ми бідним діткам нею помагаєм
Хай буде їм від нас такий дарунок.
*****
Вдивляюся на фото я уважно
Очей від постаті не можу відвернути
Цей погляд… Добрий і відважний…
В душі безодню можна заглянути.
А врода! Незрівняна красота.
Засліплює і приворожує відразу
Вбачається із фото простота
І щирість. Несказанні фрази…
А серце, що вогнем палає!
І ледь помітна посмішка у неї
Здається, наче постать оживає
Так ніби фотографія «з душею»
Таке тепло і сяйво споглядаєш.
На фото точно визначна персона
Тоді на серці спокій відчуваєш
Це ж Матір Божа дивиться з ікони!
*****
У кожного із нас свої хрести
Своя у кожного дорога до спасіння
З молитвою ми зносимо терпіння
Ми падаєм, щоб стати й далі йти.
Самі не знаєм сил своїх із Богом
Здається все, зламалась наша воля
Коли вже чаша переповнена доволі.
Він, добрий, прийде нам на допомогу.
Свій хрестик я прийму без нарікань
Бог стільки дасть, як зможу я підняти
Терпіння, як любов треба прийняти.
Хай вона стане втіленням бажань!
Я довіряю…
У повсякденних справах, у тривозі
Моя надія і думки у Бозі.
Я вірю…
Щоб вірити і доказів не треба
Я кожен день стараюсь прагнути до неба.
Я люблю…
Любов у серці, милосердя в справах
На ближніх гляну ніжно і ласкаво.
Я знаю…
Ти завжди, Ти всюди, Ти в мені
Тобі співаю вдячно я пісні.
Я чую…
Твій голос блискавкою в серце
Вдаряє й відкриває туди дверці.
Я бачу…
Цей світ, очам це незбагненне.
Усе Тобою створено для мене.
Я довіряю, вірю і люблю,
Я знаю, чую, бачу…
Чому ж душа гріховна не заплаче.
Ти грішникам пробач, молю.
Моя словострільна зброя
Коли почую ніжну, барвінкову
Так слух милує й думку велича
Немов мале, наївне дитинча
Звучить із вуст людей вкраїнська мова.
Коли її, ріднесеньку, почую.
На хвильку в задуми свої порину
Вона, немов допитлива дитина
ЇЇ навіки в пам'ять закарбую.
Коли я нею просто розмовляю
Я кожне слово виношу в думках
ЇЇ забруднити не дозволяє страх
А ще любов моя не дозволяє.
Коли її, оспівану, вивчаю
Дивуюсь я з багатства тої мови
Горджуся нею з другом при розмові
Із нею дихаю, живу, прощаю…
Коли вкраїнська увійде «у моду»
Не розлучуся я повік з тобою
Душа, ядро, як слово стрільна зброя
Це найцінніший скарб мого народу.
Так змінюється світ
Земля здригається, немає заборони.
Усе дозволено, ти вільний у ділах.
Досяг вершини і домігся усіх благ
Читаєш гороскоп і віриш в забобони.
А небо плаче, сонечко темніє
Відпочиваєш, тонеш у розвагах,
А де ж та добра іскра, серця спалах?
Це ж твоє серце кожен день черствіє.
Перевертається усе у цьому світі
Нечистота, розпуста зараз «в моді»
Чи виполиш бур’ян в своїм городі?
Чи далі будеш ближніх всіх судити?
Природа гине, сил не вистачає.
Із гнівом в серці ти чомусь живеш
Задумайся, бо «що посієш, те й пожнеш»
Себе і своїх ближніх так втрачаєш.
Я думаю, чого в віршах повчання?
Хіба сама є кращою від когось?
Це не мої слова – вони від Бога
Це мого серця для людей послання…
Справжні францисканці
Є люди, що натхненні Святим Духом
Апостоли та приклад віри й доброти
Такої справжньої у душах простоти
Що славлять Бога кожним ділом, навіть рухом.
В чернечім одязі, на поясі шнурок
Отак в убогості та дійсно серцем чисті
Зернятами розарію в намисто
Із вірою крізь терни до зірок.
Вони наповнені любов’ю до природи
Рослин, тварин, усіх земних створінь.
Провідниками є для різних поколінь.
Не прагнуть від людей винагороди.
Такі є люди поміж нами справді
Пригляньтеся, впізнайте по очах
Йти за святим покликанням – монах.
Служити Богу, жити щиро в правді.
Я рада, що таких людей зустріла
Від них черпаю істинні знання.
Живу і вдосконалююсь щодня
Приймаю Господа Ісуса кров і тіло.
Для них молю любові океан
У серці з піснею, прославленням для Бога
Життя – така незвідана для них дорога.
Отці, брати – Давид і Флоріан.
На землі ми вчимося любити
Якщо не можеш бути платиною, будь золотом;
якщо не можеш бути золотом, будь сріблом.
Якщо не можеш бути сонцем, будь місяцем;
якщо не можеш бути місяцем, будь зіркою;
якщо не можеш бути великою зорею, будь
малесенькою зірочкою, але на небі…
Ми молимось, не розуміючи для чого
Далеко у думках своїх літаєм
Усе це впевнено з Ісусом відганяєм
Бог нас чекає, тільки йдем до Нього.
Ми терпимо, ми мучимось, «твердієм»
Зникає лагідність, приходить злість, неспокій
Щоку не підставляєм, б’єм у око
Навчи нас, Господи, збирати, що Ти сієш.
Ми віримо, не всі це визнають.
Працюємо, та трудиться не кожен
Когось в біді покинути ми можем
Не знаємо, яка найбільша суть.
З любові ж починається створіння
Усе бере початок із любові
Тоді говоримо на зрозумілій мові
І легше переносимо терпіння.
Ми кожен день навчаємось любові
Із миром в серці, спокоєм в душі
Коли здається, що дійшов вже до межі
Ти стань причасником Ісуса тіла й крові.
Звертаємось до Бога у потребі
Просім Марію і святих про дар любові
Бо є велика сила в Його слові
Будем маленькими, але на небі.
Життя коротке
Життя таке коротке, щоб мовчати
Твори, спіши, назад не повертай
Образив хтось? А ти у відповідь прощай.
Не знаєш сам, то не берись повчати.
Живи сьогодні, саме в цю хвилину
Для тебе завтра може не настати
Не намагайся кимось іншим стати
Життя коротке, ти всього людина.
Життя коротке, щоб засумувати
Життя, як мить, швидке, багатогранне,
І незбагненне, блискавичне й невблаганне
І хватить жити завтра починати.
Свою енергію направ на добру справу
Зроби насиченим звичайний день
І не чекай для себе подарунків і пісень
А сам даруй! Зроби життя яскравим!
Тобі дається все, використовуй!
Черпай знання, бери, чого бажаєш
Ти й зараз дорогоцінний час втрачаєш
Одвічні істини у серці закарбовуй!
На першому місці
Як вітру подих в долі перемін,
Тоді здається все невипадково
Ми підсвідомо боїмося змін.
Сказати боїмося «зайве» слово.
Хаос, розсіяність і страх підстерігає.
Тоді зникає мир і спокій серця.
Чому ж у Бога сили не благаєм?
І не очистимо душі озерце?
Колись всього я також так боялась
Та зараз вірю провидінню Бога
На Його волю повністю поклалась.
Бо Він підтримка, Він надія, Він дорога.
Із Ним в житті немає перешкод
Він хоче, щоб відкрили всі серця.
Коли на місці першому Господь,
Тоді все стане на свої місця.
Жаль чомусь...
Я не знаю, чому так на серці
Я людей прошу щиро любити
Вони злісні бувають і вперті,
Але кожен із них прагне жити.
Мені жаль цих людей аж до сліз
Я молю для них в Бога прозріння
Щоб їх Господь до неба підніс,
Щоб зносили сміливо терпіння.
Мені жаль їх, можливо з любові,
Через їхнє туманне знання,
Через погляди їх поверхові,
За гріхи, які чинять щодня.
Я не суджу, сама я не краща.
Просто хочу для них переміни,
Бо людина зовсім не пропаща
Потребує молитви людина.
Я б раділа, що чистою стала
Хоч одненька душа, мов кришталь
Матір Божу тоді б знов благала
За отих всіх людей, яких жаль.
Я бачу молодь
Якими є дні твоєї молодості,
такою буде і твоя старість
Я бачу молодь, своїх одноліток
Із пляшкою чи сигаретою в руках
За їхні душі огортає страх
Не можуть вирватися із відкритих кліток.
Я бачу молодь, бачу їх розваги
Від них я чую жарти не смішні.
Серця холодні, усмішки сумні
Байдужий погляд їм напротивагу.
Я знаю молодь, я є серед них
Для них життя без визначених цілей
Хоч душі ще не зовсім затверділі
Та опановує щоразу більше гріх.
Я бачу молодь, я за них молюся
Молюся, щоб могли себе пізнати
Знаходити, а не без успіху шукати.
У боротьбі життєвій не здаюся.
Я вірю в молодь, бо вони майбутнє,
Бо саме молоді дають надію.
Я кожною усмішкою радію.
У їхніх добрих справах Бог присутній.
Прагну вчитися покорі
Бажаєш, Господи, від мене Ти покори
Я б’юся в груди: Гордою не буду!
Ідучи по життєвих коридорах,
Себе, негідну, я вивищую над люди.
Я вчитимусь покори у Марії.
У Тої, що на небесах царює,
Яка росла, розтанувши в надії,
Яка мені усі скарби дарує.
Цариця світу, вища над всіма,
Єдина Непорочная Зачата.
Вона ніколи не була сама
Її завжди оберігали ангелята.
Красо безмежна, Мудросте всесильна!
Її Господь усім обдарував,
І милосердна, терпелива й пильна.
Марію серед всіх дівиць обрав.
Вона така, найкраща серед всіх
Ніколи і нічим не погордила.
Не відала і не чинила гріх.
Вона ж бо Непорочною родилась.
Я стану почитатилем Марії
Її наслідувати буду й величати,
Із Нею упокоритись зумію
І кожним словом Бога прославляти.
Чого ж Ти плачеш?
Чого ж Ти плачеш, Матінко моя?
З очей стікають закривавлені сльозини
Ти можеш сльози витерти людині,
А Твої, молячись, повитираю я.
Чого ж Ти плачеш, Матінко з ікони?
Нехай лице Святе не знає горя,
Та я б для Тебе виплакала море.
На Твою честь сповняла б всі закони.
Чого ж Ти плачеш, Матінко небесна?
За нас Ти Сина віддала на муки.
Чом Твоє серце так нестримно стука?
Омившись слізьми, хай душа воскресне.
Чого ж Ти плачеш, Матінко Маріє?
Царице, Світло, Сонце поміж хмар!
Прошу молитви покаянної я дар,
Бо плакати з Тобою я волію.
Чого ж Ти плачеш, Матінко людей?
Через безмежної любові розуміння.
Ти молишся за всіх своїх дітей
І просиш в Сина кожному спасіння.
Чого ж Ти плачеш, Матінко землі?
Роняєш Свої сльозоньки криваві.
Твій погляд такий ніжний і ласкавий
Ховає в собі за гріхи жалі.
Чого ж Ти плачеш, Матінко моя?
Дозволь криваві сльози повтирати,
Навчитися любити і прощати,
Щоб від любові аж здригнулася земля.
Обійняти світ руками
Мені хочеться від радості літати,
І піднятись до самих небес,
І обняти, Господи, Тебе,
І Твоєму провидінню довіряти.
Мені хочеться від радості сміятись,
І підняти руки до небес,
І обняти, Матінко, Тебе,
І на Тебе завжди покладатись.
Мені хочеться від радості творити,
Щоб прославлення злітало до небес,
І обняти, Ангеле, Тебе,
І з Тобою Господа славити.
Мені хочеться від радості співати,
Щоб пісні летіли до небес,
І обняти, друже мій, тебе,
І з Тобою Бога прославляти.
***
Моя Царице, правди й віри сило!
Любити й шанувати Тебе прошу
З безмежною любовґю Твого Сина
Свої прохання я Тобі приношу.
Свята і Непорочная зачата
До Тебе йдем, буденні знімем маски,
Навчи любити свіх і всім прощати,
Допоможи усі в годині ласки.
Я так боюся стати фарисеєм стати
Я так боюся гордості гріха,
Боюся стати фарисеєм у душі.
Бажаю встигнути, Ти кажеш: «Не спіши».
У християн дорога нелегка.
Клякаю на коліна, промовляю.
Слова молитви вибиті у серці,
Яких так просто з пам’яті не стерти.
На землю падаю, покірності благаю.
Боюсь підняти голову високо.
Не варта, недостойна, не свята.
Слова жалю у мене на вустах,
Пробач і не карай мене жорстоко.
Коли ітиму й не опущу очі,
Тоді впаду, не дивлячись під ноги,
Зійду з Твоєї вірної дороги,
Тому прошу смирення я щоночі.
Тобі довірюсь, Ти прийди до мене.
Промов лиш слово, оздоровлюсь я
І стане білою, як сніг, душа моя.
Живи у серці моєму щоденно.
Я так боюся фарисеєм стати,
У груди б’юся: «Це моя провина,
Я недостойна, я всього людина,
Яка Тебе бажає прославляти».
Той, Хто народжується в серці
Зоря світила ясно й безнастанно
Мороз, убогість, сіно, чистота…
Така величність, хоч на вигляд простота
З’явився Той, Кому співатимуть: «Осанна!»
Він не бажав багатства, ані слави.
На небі ангели Йому співали: «Алілуя!»
Хай на землі Його народження відчують.
Хай прийде у серця, міста, держави…
Такий могутній, хоч лише Дитятко
На рученьках Марії засинає
Всі разом моляться, Отця благають.
Прийшли вклонитись пастушки Малятку.
А Матір Божа! Ця Пречиста Діва
До Свого серця Сина пригортає.
Вже мудреці прийшли, Його вітають.
І все ще чути хор небесних співів.
Задумайся, Він народився, щоб померти,
Спасти тебе, мене і цілий світ,
Щоб дарувати нам любові плід,
Щоб сльози наші із лиця обтерти.
Він народився, а це вже спасіння.
На серці радість, в думці доброта
Молитва щира, істина свята –
Тоді настане час душі прозріння.
Мале Хлоп’ятко в ясельцях на сіні,
Володар світу в образі Дитини
Прийшов до всіх й до кожної людини,
Щоб в Ньому кожен міг знайти спасіння.
Це справжня радість, неповторне відчуття.
Між нами оселилось дійсне Слово.
У тілі бачили живого Бога,
Який помер, щоб дати нам життя.
Тож веселімося і щиро колядуймо.
Різдво, убогість, радість, чистота…
Хай зникне з серця повсякденна суєта.
Тоді Ісусик мир і спокій подарує.
Він народився, тож «Во вишніх слава!
Христос родився!», - лине пісня ця.
Нехай народиться Господь в наших серцях,
Щоб вони стали і покірні, і ласкаві.
Наш особистий Ангел
Невидимий, але назавжди з нами
Часто незнаний,але помічник
Заступник, охоронець, провідник
Найкращий друг, наш особистий Ангел.
Радіє з нами, тішиться з добра.
Сумує, плаче із поганих вчинків.
За нами дивиться з небесної хмаринки,
Він наче брат мені, а я його сестра.
Від нашого зачаття й до тепер
Він Богом посланий, щоб нас оберігати.
Учився з нами і писати, і читати,
Радів усмішці і сльозу обтер.
Я з Ним спілкуюся, даю Йому завдання,
Сміюся, плачу, прославляю Бога!
Я щиро дякую Йому за допомогу,
За довгі роки терпеливого чекання.
Коли говоримо, що друзів в нас немає,
То помиляємось, в нас є найкращий друг,
Посланець з неба, наш земний пастух,
Якого сам Господь нам посилає.
Я переможу!
Знесу терпіння, переборю небезпеку
Навчуся жити добре в світі цьому.
Зігріюсь в холод, охолоджусь в спеку,
Обійму просто я людину незнайому.
Підкажу щиро, похвалю в заслузі
Не переступлю писаний закон.
Прощу провину, порятую у недузі.
Дам своє серце вбогому в полон.
Помолюся за мертвих і живих,
Сльозу затримаю, а радість подарую.
Відкрита для думок, ідей нових,
Коли я слухаю, то дійсно усе чую.
Я вмію веселитись і сміятись,
Я зрозумію кожного в житті.
Щось не виходить, все ж буду старатись.
Люблю компанію або побути в самоті.
Я не ображусь і поганого не скажу,
Бо в кожного із нас свої проблеми,
Розраджу, допоможу чи підкажу.
Я тільки гвинт всесвітньої системи.
Буваю просто неприступна і сувора.
Буваю справедлива, ніжна, мила,
Буваю горда, але верх бере покора,
Яка водночас прищемляє крила.
Люблю весь світ, людей, тварин, природу
Мене кругом оточує краса
В житті пізнала справжню насолоду,
Я вірю, що бувають чудеса.
Радію тому, що приносить день сьогодні
І розумію те, що не дано.
Прошу, щоб наситились всі голодні.
Шукаю щастя. Але ось воно!
Живу так ніби кожен ден останній
Дарую людям братню доброту
І вірю, що на світі є кохання.
В своїх знаннях завжди росту.
Я встигну все, хоч час летить невпинно,
Усі зусилля прикладу до справи,
Повірю із наївністю дитини
І правду скажу, що життя яскраве!
Відкрию очі, навкруги погляну
Світ помінявся, з ним і я змінилась,
Та навпаки, я краща в світі стану.
Відкривши серце, знову народилась.
Я все зроблю, я просто переможу.
Любові, віри і надії перемога.
Така я є. Усе, що тільки можу
Отримала від доброго Господа Бога.
***
Я не поет, я просто лиш любитель
Всі почуття записую свої
Я не прошу вас всіх мене хвалити
Чи піддавати критиці вірші мої.
Пишу не для людей – для себе,
Для друзів і знайомих, для родини
І ще, як виникає в цім потреба,
Пишу для рідної своєї України.
Я не поет, я просто лиш людина,
Яка старається й записує вірші.
І вдень, вночі, у будь-яку хвилину
Описую я стан душі.
Пишу про те, що радує й болить
Пишу відверто, це не є секрет
І зараз, саме у цю мить
Мені здається, що я все-таки поет.
Через туман
Туман… Лиш відблиск постаті чужої
Впізнати неможливо, мабуть ти?
Із того часу ми змінилися обоє
Я обернулась, а ти вирішив піти.
На тлі туманнім цей забутий образ
Все меншим і похмурішим стає
В моїй душі лишився тільки обрис
У серці місце зайняте твоє.
А я іду вперед через туман.
Не озираючись, не бачачи нічого
Навіщо був оцей самообман.
Жалій хіба тепер себе самого.
Промінчик сонця появився в темноті
На світло далі я пішла сама.
Ми вдвох змінились, ми уже не ті.
Я озирнулась, а тебе нема.
Усміхнись
Усміхнись, і життя краще стане.
Усміхнись, всі образи забудь
Від усмішки й лід розтане
Усміхнись і щасливою будь
Подивись на це сіреє небо
Воно разом з тобою сумує
І дерева шепочуть для тебе
Але ти тільки шелест їх чуєш
Сонце блисне промінчиком ясним
Підморгне і сховається знов
Хай життя твоє буде прекрасним
Як прекрасна буває любов
Йди по світі з усмішкою завжди
Кожен день зустрічай і радій
І забувши усі негаразди,
Не живи у полоні ти мрій
Ти господар свого життя
Знай, що все в твоїх руках
І вирішувать буду не я
По яких тобі йти стежках
То ж надійся на краще й вперед
Вір у сили свої і все зможеш
Не завжди все солодке, як мед
Та з усмішкою ти переможеш!
Подивись навкруги й зрозумій,
Що усе це на світі для тебе
Кожній миті життя порадій.
Ось і сонце всміхається з неба...
Просто любити
Так дивно. Солодко і гірко.
Мене відносить хвиля в далечінь.
Зненацька швидко так і стрімко,
Туди, де сонця й неба височінь.
І світ для мене вже не чорно-білий,
А весь, немов у кольорових снах
Можливо я б ніколи не зуміла,
Проте тепер кудись пропав мій страх.
Душа людська безкрая і простора
Чого тільки нема в душі людей
Та все ж найбільше в ній живе любові,
А вже любов є сповненням ідей.
Моя любов – незрозуміле диво
Вона в мені і я живу із нею.
Я кожен день радію, я щаслива.
І тілом рухаюсь. Літаю ж я душею.
А хто сказав, що світ цей без чудес?
Не буду вірити, бо чудо є можливе
Для мене сонце усміхається з небес,
А дощ із вітром грають музику красиву.
Я вся в сльозах й усмішка на лиці.
Це щастя, що не можна пояснити.
Сльозинки радості стікають по щоці
Це диво. Просто так його любити.
***
Покірність, щирість, вірність й доброта
Я думаю, що це найважливіше
Ось дивишся людина йде проста
Відкриєш душу ти її пізніше.
Щось зацікавило? Піди і подивись
І познайомся з тим, хто не байдужий
Поглянь у очі й щиро посміхнись
Тобі не важко, а комусь приємно дуже.
Але не думай все це не даремно
На краще зміниш ти життя своє
І буде світло там, де було темно
Лиш будь таким, який ти справді є.
Поглянь на небо. Ну хіба не диво?
Поглянь як вітер пелюстки колише
Відкинь усі проблеми. Ти – щасливий!
Живеш один лиш раз, не більше.
Краса врятує світ, – дехто вважає
Не можу не погодитись, та все ж
Це не тілесна, а духовна красота вражає
Діймає і підносить до небес.
Чому ж ми ходимо всі по землі,
А не підносимось високо до зірок?
Ми боїмось відкритися в душі,
Зробити перший, правильний наш крок.
Ти усміхнись й до успіху іди!
Усмішка усі двері відкриває
Люби людей й не знатимеш біди
Повір мені – я обіцяю.
Останній раз
«Прощай», - кажу тобі востаннє.
Останній раз твій погляд я ловлю.
Це лиш захоплення, а не кохання
Я зрозуміла, що тебе все ж не люблю.
Востаннє в грудях серце сильно б’ється
Не хочу я страждати і не буду.
Хіба для мене кращий не знайдеться?
Я просто хочу жити, як всі люди!
Я викреслю із пам’яті усе,
Що заважало жити довгий час.
Нехай там місце лишиться пусте.
Я впевнена, що там не буде нас.
Останній раз я посміхаюся тобі
І подумки кажу: «Давай прощатись…»
Побуду краще я на самоті
Бо так не хочу в тебе закохатись.
Останній раз твоє ім’я я промовляю
Ім’я, яке було найкращим на землі.
За все тебе прощаю, але й ти
Пробач мені і відпусти…
Якщо образила – пробач мені
Не ображайся, що була собою
Така я є й не змінюся вже, ні.
Прости, якщо завдала болю.
Ще виконай одне моє прохання –
У очі глянь і посміхнись мені востаннє
Ласкаво й ніжно, так як вмієш тільки ти
Зроби це і дозволь мені піти.
Я зараз по широкій йду стежині
А не ступаю по узбіччі за тобою
І ноги не болять, і світло всередині.
Життя прекрасне! Я здаюсь без бою.
Останній подих… все, тебе нема!
В книзі життя мого сторінка нова.
Я знову залишаюся сама.
Але щаслива, ну хіба це не чудово?
***
Я хочу сльози повтирати тим, хто плаче,
Засмученим усмішку дарувати,
Хто ненавидить, замість нього я пробачу,
Сиріток бідних міцно обійняти,
Вказати шлях, прочистити стежину,
Відкрити серце, мир всім передати,
Привести кожну до Ісусика людину,
Душам в чистилищі допомагати,
Молити в Господа для грішників прощення,
Омити кожного Ісусовою кров’ю,
Я ж так бажаю для душі спасення
І серце, переповнене любов’ю,
Я хочу прославляти нашу Маму,
Перепросити за усі зневаги,
Щоби молилися до Неї безнастанно,
Ця Жінка заслуговує поваги.
Скільки бажань. Подяка і хвала.
Я знаю, в добрих справах допоможеш.
Себе саму я вже перемогла,
А решту Ти, всесильний, переможеш.
Суєта суєт
І кожен з нас чомусь боїться смерті,
Хоч мало розуміють сенс життя.
Чи є краплина для людей самопожертви?
Останній подих – виростає каяття.
Ми спішимо, ми робимо кар’єру, -
Багатство, гроші, відпочинок, сон…
І часто так не бачимо бар’єру.
Душа і серце ниють в унісон.
Хаос в думках – а якби це зробити?
А може краще буде саме так?
В своїм житті ми не встигаєм жити.
Бабуся – дівчина, дідусь – юнак.
Наші надбання – суєта суєт.
Минуле і майбутнє не важливі.
Цінуймо те, що зараз у нас є
І просто зараз станемо щасливі.
Життя коротке, вічність нескінченна
Для нас відрізок точно виміряли.
Хай стане ця секунда незліченна,
Щоб ми самі цю суть життя пізнали.
Я просто олівець в руках Твоїх
Я просто олівець в Твоїх руках
Пиши слова і літери виводь
Прошу, о Святий Духу, лиш приходь,
Допомагай творити у думках.
Слово за словом в речення складу,
Лягають на папір думки невпинно,
Натхнення дав, бо я Твоя дитина
Перед Тобою на коліна упаду.
Хай кожна фраза відвертає гріх
Читайте те, чого не виразиш словами
Для когось, може, вони стануть молитвами.
Я ж просто олівець в руках Твоїх.
Про забобони
Мене найбільш турбують забобони
Невже у справах логіки нема?
Хтось щось придумав, а для нас закони
Із дня у день повторюєм дарма.
Хіба собі лише на хвильку уявити,
Щоб ми залежали від забобонів тільки.
Цікаво, як тоді могли би жити,
І після того ще б прожили скільки?
Я прокидаюсь зранку – день чудовий
Так ясно світить сонце за вікном
Та ось кіт чорний перебіг дорогу
І перейшли її з пустісіньким відром.
Вже день не вдався, не піду нікуди,
Нога боліти ліва ще й почала.
І думаю, а що б сказали люди?
«Напевне ти не з тої ноги встала!»
Я загубила дуже цінну річ
Шукаю всюди, лізу під подушку
І не важливо день це або ніч
Я другим боком перекину кружку.
Які нещастя і усе сьогодні
Я зрозуміла, чого вдень навчилась.
Сприятливі умови всі погодні.
Так я ж виходила і в дзеркало дивилась.
Читала гороскоп на цілий рік
Боюся п’ятниці, коли тринадцяте число
Вся зблідла, бо напевне хтось ще й врік,
Тре злити віск, щоб вроків не було.
Почервоніла, значить хтось говорить.
Сверблять долоні – це усе на гроші.
Правдиве слово, думка серце колить.
Лише на вигляд всі такі хороші.
Розповіла історію обману,
А потім пчихнула. Всі: «Правда», - закричали.
Виходили ми із сп’яніння стану.
Ніс засвербів і пити всі почали.
Хіба реально так насправді жити?
Це ж для життя людського перепони,
А чи не легше один одного любити
Й не вірити у всякі забобони?
Звичайно, кожен їх багато знає.
Вони ввійшли у повсякденний побут
Сама усіх я вже не пам’ятаю
Та з ними ми забудем про добробут.
Ми звемось християнами та все ж
Чи кожен з нас живе по християнськи?
Любові Божої до нас немає меж.
Чого ж ми віримо в усе поганське?
Лиш Він один про кожного все знає
У наших бідах чорний кіт не винен
Це ми самі себе настановляєм.
Це особиста кожного провина.
Бо ми розумні, маємо освіту,
Працюємо, живемо у Європі.
Якщо ми хочем стати кимось в цьому світі,
Читаймо Біблію, але не гороскопи.
Стоп час
Спішать всі люди у своїх проблемах
Не озираються, не дивляться під ноги,
Ніхто не бачить тої справжньої дороги
Життя як звичка, добре знана схема.
Хіба хтось переймається душею?
Щоб тільки своє тіло наситити
А посміхнутись, а поговорити?
Пшеничне поле стане вмить стернею.
Не бачачи над головою неба
Любові промінь серце не зігріє.
Ховатися від інших люди вміють
Від Бога ж їм ховатися не треба.
Буденність. Є у всіх турботи.
В бігах постійних і життя мине.
Чому ж ті люди не шукають основне?
Для вічності щоденної роботи?
Із Богом я усе в житті встигаю,
Встигаю дихати, сміятись, просто жити,
Радіти, веселитись і любити.
Із Ним встаю, а також засинаю.
Якби хтось тільки на хвилину зупинився
І навкруги поглянув в цю хвилину,
Подумавши, що він всього людина,
Тихенько в думці Богу помолився.
І зникне повсякденна суєта,
І справ тягар впаде з душі людської
Із Богом відчуваєшся в спокої
У серці вже не буде пустота.
Хвилина містить шістдесят секунд
Нехай з них кожна недаремно плине,
Хоч і дорослі, та для Бога ми – дитина.
Хай це зерно впаде в родючий грунт.
Просто довіртесь…
Даруєш шанс Ти кожному в житті.
Даєш підтримку, обіцяєш допомогу
І вказуєш Ти істинну дорогу
Для Тих, хто Тя шукає в самоті.
Тільки довірившись Твоєму провидінню
Можна дійти до кращого чогось
Допомогти комусь, знайти когось
І осягнути так собі спасіння.
Навчившись цінувати кожен день
Отримаємо необхідні ласки
Собою станем, познімаєм маски
Дістанем прощення із всіх своїх прощень.
Добившись успіху, складем Тобі подяку
За кожну перемогу і поразку,
За добру чи погану казку
Просто віддаймось усі без переляку.
Я цілим своїм серцем довіряю
На Твою волю, о мій Боже, покладаюсь.
Прийму любов, в гріхах покаюсь.
З надією на Тебе все приймаю.
Боротися за кожну душу
Я помолюся за померлих душі,
Які в чистилищних перебувають муках,
Які благально в гору зносять руки
А більшості людей вони байдужі.
Хоча би трішки їм полегшити терпіння
Лише б одну до неба привести
Ділами добрими я можу помогти,
Очистивши покаяне сумління.
Їм необхідні повсякденні жертви,
Не плач, не розпач, а молитва щира
Душа тоді спочине їхня з миром.
А тіло? Тіло й було «мертвим».
У них в запасі незліченний час,
Який ми просто можем скоротити
Молитву, піст чи добру справу посвятити,
Якби ж одну спас душу кожен з нас.
Для більшої Господньої прослави
На небі місце ще для кожного знайдеться.
Молімося, нехай Марія посміхнеться,
Хай руку душам простягне ласкаво.
Боротися за кожну душу треба,
Вони самі собі не допоможуть.
Хай лине у раю прослава Божа,
Нехай померлі його славлять в небі.
***
«І приступили до Нього учні Його,
І розбудили Його, кажучи:
«Господи, рятуй нас, бо загибаємо!»
І сказав їм Ісус:
«Чого боїтеся, маловіри?»
Тоді встав, погрозив вітрам і морю,
і настала велика тиша»
Єв. Від Матея 8,5-26
Хто сумнівається у силі свого Бога?
Хто, налякавшись, піддається злому?
Із Ним вузька стежина, не дорога,
Але стежина ця веде додому.
Навчитись справді істинної віри
Для мене головне це завдання,
Бо це поняття, що немає міри
Над ним працюю дійсно я щодня.
Була би віра, як зерно гірчичне,
То гори ми могли б пересувати,
Але і це для нас якесь незвичне.
Не віримо, не вмієм цінувати.
Ісус нас вчить, та ми погані учні
Буваємо занадто горді в серці,
Якісь несправжні, неприродні, штучні.
Не боїмося, що чекає після смерті.
«Рятуй нас, Господи, загинемо без Тебе!»
Він пильно глянув: «Хто засумнівався?»
Лиш той, хто вірить, той побачить небо.
«Я вірю, Боже!», - голос обізвався.
Із серця голос кожному шепоче.
Мірило віри. Так звучить воно.
Почуй його, Ісус бо цього хоче.
Хай в тобі виросте гірчичнеє зерно.
А що страждає?
Гріхи у світі, люди без покути,
Усе таке розвалене, пісочне
Живемо у часи гіркої скрути.
А що страждає? Серце Непорочне.
Розважмо над терпіннями Христа
За нас бо кров свята пролита
Живемо, а на серці пустота
А що страждає? Серце, терням вкрите.
Чекаємо прощення, а взамін
З людьми лукавимо ми при розмові
І кожен хоче добрих перемін,
А що страждає? Серце у любові.
Від болю плачемо, стаємо на коліна,
Хіба не можемо молитися частіше?
Щоб битись в груди й визнати провини,
Щоб не страждало серце найсвятіше.
Голос сумління
Засумнівалася. Вернулася назад.
Ступаю в темряву, невпевнено крокую,
Я гублю душу свою, не рятую
Засумнівалася. Не слухаю порад.
Я просто слабовірна є людина.
Не здатна в серці на серйозні вчинки
До неба часто ігнорую я сходинки,
Не хочу знати в чому тут причина.
Сумління голос в серці тихо мовить
Шепоче, але все ж слабіє
Нехай Бог серце моє обігріє
Нехай воно любові промінь зловить.
А сотні фраз рояться в голові,
Як розпізнати, яка з них правдива,
Хоч реаліст, але чекаю дива
Думки, бажання, погляди живі.
Засумнівалася. Страх серце огорнув
«Чого боятися? Довірся просто Богу,
Простягне руку, щиру допомогу», -
У серці голос істини шепнув.
Як важко повністю Йому віддатись,
Хоча насправді з Богом все простіше.
Життя чудове, люди всі добріші,
Не треба сумніватись і боятись.
Послухала я голосу сумління
Відчула мир і спокій, легше стало
До неба сходи будувати знов почала
Тепер ітиму до свого спасіння.
У височінь погляну
У далечінь погляну крізь мости,
Піднімуся серед стількох упадків
Творитиму для поколінь, нащадків,
З Ісусом буду впевнено іти.
Впаду у вирій, у глибоке море.
Навчуся плавати серед життєвих драм
І ближньому надію передам
Неоціненні вічності простори.
Зроню сльозу, переміню на щастя
В безодні погляду зловлю потрібний жест
Нестиму з Господом свій повсякденний хрест,
Бо не боюся я під ним упасти.
Здійсню чиюсь звичайну, добру мрію
Пробачу, покохаю, захищу.
Скажу потрібне, коли треба промовчу
Своє життя Йому, Всесильному, довірю.
У височінь погляну у надії
Крізь хмари, сонце, через тисячі зірок,
Я вивчу кожен пройдений урок
Свою любов я для людей відкрию.
Одна мить зустрічі
Історій безліч – найтрагічніша оця
Як мати перед смертю сина вздріла,
Як її серце полум’ям горіло
Нехай так загоряться в нас серця.
Перед очима постає одна картина
Натовп людей, кричать і обзивають
Вони лиш двоє, всі в цю мить зникають.
На шляху смерті – Мати і Дитина.
Знесилені, та в серці із любов’ю,
Замучені, та сповнені надії
Вони стерпіти сильний біль зуміють
За нас заплатять пресвятою кров’ю.
О як зворушливо, як чисто та невинно
І скільки розуміння та без слів,
Стояв, дивився та у серці млів.
Святі в душі, звичайні дві Людини.
Гірка сльоза застигла на щоці
Марія вже без сили, щоб ридати
Увесь тягар на Себе згідна взяти,
Щоб в Сина бачити усмішку на лиці.
Не треба слів і не хватає фраз
Це сильна зустріч, з вічності хвилини.
Ісус – Марія, Мати і Дитина.
А суть яка? Спасти весь світ і нас.
Два серця, дві душі і дві любові
Зустрілися серед тяжких терпінь
Як настанова для майбутніх поколінь,
Які омиті будуть в Його крові.
Немає сил, але присутня віра
Одна мить зустрічі, а ніби довгий час
Співвідкупителька і Найсвятіший Спас
Терези правди і любові міра.
Вони розходяться, та Хресна путь триває
Марія з Ним опора і підтримка,
Бо Він її дитя, її кровинка
Із Свого серця Сина не пускає.
Уривок з вічності як відгук давнини
Зворушливо і боляче, в сльозах
Читаєш смуток і любов в очах
Стояння. Хресна путь. Ми всі. Вони.
Я йтиму слідами Ісуса
«Коли хоче хто йти вслід за Мною,
хай зречеться самого себе,
і хай візьме свого хреста,
та й іде вслід за Мною»
Матей 14,26
Я йтиму слідами Ісуса
По зрошеній кров’ю землі
Впаду на коліна, вклонюся
А Він подасть руку мені.
Я стану Його учениця
Старанно науку вивчаю
З зернини посію пшеницю
Й шукатиму в людях врожаю.
Я нестиму хрест за Ісусом
Знесу задля Нього терпіння
Я серцем своїм впокорюся
Очищу від плями сумління.
Я йтиму слідами спасіння
По зраненій кров’ю стежині
Відкину болюче каміння
Служитиму Боголюдині.
Він світу й людей Сотворитель
Підтримка й опора тверда
Я учень, а Він мій Учитель.
За Ним все ж міцніша хода!
У пошуках…
Хтось шукає у світі розради
Доброти хтось шукає в людині
Інший прагне від когось поради
А ще інший спокою в родині.
Хтось шукає для себе натхнення
Може навіть щасливої долі
Слави хоче і в славі смирення
Грошей хоче хтось мати доволі.
Хтось шукає собі добру пару
Мріє мати хорошу сім’ю
Відпочити колись на Канарах
Чи відкрити ще й фірму свою.
Хтось себе надзвичайним вважає
Він не знає ще справжнього щастя
Царства Божого перш хай шукає,
А все інше із часом додасться.
***
Життя по всякому складається в людини –
Падіння, слава, спокій, розпач, біль…
Коли не вистачає нам лише сходини,
Щоб осягнути визначену ціль.
Ніхто не має легкого життя
Усе дається із проблемами, у праці
Як настають хвилини сум’яття,
Тоді все рівно в шалаші ми чи в палаці.
Усе минає, все проходить з часом,
З’являється невпізнане, нове
Повагу не заслужиш вищим класом
Потрібне серце щире та живе.
І хай життя складається незнанно.
Судитиме Господь нас, а не ми.
Бо всі сьогодні можуть крикнути: «Осанна!»
А завтра гучно мовить: «Розіпни!»
Біжімо
«Тягни мене вслід за Тобою - біжімо»
Св.Тереза від Дитятка Ісус
Я хочу пізнати Тебе, мій Господь
Навчитись любові в усьому
Ти тільки у серце частіше приходь.
Живи Собі просто у ньому.
Із щирістю, Боже, складаю подяку
За те, що ведеш у житті
Надіюсь на Тебе я без переляку
Відкинь мої думи пусті.
Забудь Ти мою людську недосконалість
Пробач, бо Ти є милосердний
Нехай оминаю до ближніх ненависть
У своїй любові я твердну.
Я серце відкрила, скеровуй мене
Подай мені руку, удвох так ходімо,
Любов, спокій, мир буду сіять в серця
Тягни мене вслід за Тобою – біжімо!
***
«У серці св.Церкви, моєї Матері, я буду любов’ю»
Св.Тереза від Дитятка Ісус
Ім’я Ісуса голосити кожен може,
Але чи станемо правдиві християни?
Коли самі себе введем в оману
Лише любов у серці нам поможе.
Я біль, я добро, я страждання,
Я спокій і мир, і терпіння,
Я та, що шукає спасіння,
Я та, що простить занедбання.
Істота я недосконала.
Я Боже створіння, дитина,
Я світ, а у світі людина,
Я радість, що в серці блукала.
Я в шумі вітрів розчинюся
В блакиті небес політаю
З усмішкою ближніх вітаю
З сльозами до Бога молюся.
Я попіл, немов порошинка
Ступаю дорогою вгору
Прийму, як належне, покору
Й до неба збудую сходинки.
В саду я маленька троянда Твоя
В стражданнях очищена кров’ю,
А в церкві я буду любов’ю
У серці лиш Твоє Ім’я.
А я просто повірю
Я забуду всі докази праві
Непомильно відкину причини
Я не згаю даремно хвилини
З голови витру факти цікаві.
Я не ставлю складних запитань.
Шляху легкого теж не шукаю.
Всі припущення вмить відкидаю.
Не розгадую знаних завдань.
Йду вперед, обертаюсь не часто.
Посміхнуся в душі, в глибині
Всі думки я відкину сумні.
Не боюся на землю упасти.
Своє серце сумлінням замірю.
В ньому виділю лиш основне.
Я прошу, а Ти чуєш мене.
Ти мовчиш, а я просто повірю.
Без нічого
Без дотику, без фальші, але щиро.
Без зайвих слів, лиш поглядом одним.
Без труднощів. Складним або простим
Життя свої нам вносить корективи.
На чистім аркуші я починаю. Слово.
Візьму і вирву непотрібні сторінки.
Без записів, а в голові думки.
Без слів, без усмішок, без жалю. Без нічого.
По-філософськи та невипадково.
Життя не раз ще посміхнеться чи заплаче.
Обійме, поцілує, відштовхне, одначе,
Можливо в цьому правильна дорога?
Без кольорів. Можливо чорно-біла.
Без шляху. Стежечка вузька.
Життя, як річка – сильна і стрімка.
Сама пливти по ній я б не зуміла.
Без фальші. Потребую я підтримки.
Хто б відповів мені на запитання.
Коли є зустрічі без зайвого прощання.
З усмішкою та без сльозинки.
На чистім аркуші писати буде Він.
Довірюсь повністю без докору простого.
Без суму, без вагань і без…нічого.
Із вірою. З бажанням перемін.
Я зцілена
Я зцілена.
Гаряче серце б’ється.
Безсмертним дотиком чорнильного пера.
На чистім аркуші нове життя ведеться.
Я зцілена.
Настала змін пора.
Переродившись на нову людину,
Зцілившись повністю ще від минулих ран.
На чистім полотні нова картина.
Раніше, певне, був самообман.
Я зцілена.
Надіюсь назавжди.
Яскравим світлом серце засвітило.
Напевне світло в моїм світі Ти,
Якому двері у своє життя відкрила.
Чи легко засміятися очима?
Чи легко засміятися очима?
І показати серця доброту.
Відкрити ближнім істину святу,
А не мовчати, стиснувши плечима?
Когось ще можна просто обійняти
І навіть милосердя проявити
Утішити, послухати, навчити…
Хіба не можна просто так прощати?
Подати брату руку допомоги.
Підставити своє міцне плече,
А добре слово ласкою пече.
Окрилить більше, ніж бездумні монологи.
Чого ж не вкажемо ми праведну дорогу?
А мовчимо чи взагалі тікаєм?
Чого у світі допомогу ми шукаєм?
Добро сприймаєм, як пересторогу.
Невже так важко розчинятися в любові?
Відкрити серце і зробити перший крок
Пройти крізь терни духу до зірок.
І пам’ятати, що усе невипадково.
Спинився час, пройшовши крізь століття
Кремезний в сивині віків
Величний, славний тут у сьогоденні
Від Бога ласки сходять там щоденно
Єднання старших, молодих, дітей, батьків.
Незламний, вічний, сильний, як і віра
Духовності перлина в нашім краї
Де істину знаходять, хто шукає
Мир та добро! А на вустах молитва щира.
Із дня у день у храмі хвалять Бога
400… Як пів тисячоліття.
Через роки, через усі століття
Як рідний дім та як духовна допомога.
В костелі бернардинців час спинився,
Хоча років немало перейшло
У холод навіть відчуваєш тут тепло
Навіки францисканський дух в нім оселився.
400… Відлунням чую слово.
Старезний. Височіє над Збручем.
Незламний в вірі та нездоланий мечем
З минулого і до сьогодні у любові.
Це місце, де знаходимо ми Бога,
Де сіють спокій, мир, добро в серця,
Де кожен подих повний віри відчуття,
Де кожне слово – істинна дорога.
У храмі на молитві ми єдині,
Антонія святого почитаєм,
На Господа Ісуса уповаєм,
Через століття несемо молитви спільні.
400… Для когось все життя,
Для когось тільки спомин незбагненний,
Для когось просто скарб неоціненний,
Для поколінь, як двері в майбуття.
Величний, сильний, світлий, височезний.
Святиня Господа, Його незмірне диво.
Наш храм живе і ми у нім щасливі.
Будь Господи завжди благословенний!
Господня молитва
Отче наш…
Ти наш Отець, наш Бог і Сотворитель,
Наша любов і віра, наша суть
Дороговказ Ти на правдиву путь.
Людський сердець і душ Цілитель.
Що єси на небесах
Живеш на небі, дбаєш про земних,
Про нас, дітей Твоїх негідних
Не варті ми Твоїх дарунків плідних.
Найменші з менших, найпростіші із простих.
Нехай святиться Ім’я Твоє
Дитина, мама, тато – вся сім’я.
До Тебе возносять прохання.
Ти альфа й омега, Ти перший й останній
Всі славимо гучно святеє Ім’я.
Нехай прийде Царство Твоє
До вічності ми прагнемо благої
Навчи з Тобою разом в світі жити.
Надіятись і вірити й любити
І осягнути те Небесне Царство Твоє.
Нехай буде воля Твоя
Довіримось. На все ж бо Твоя воля.
Тобі у руки віддаємо нас.
Усе. Життя, родини, час.
Ми просимо, а Ти вже як дозволиш.
Як на небі, так і на землі
На небі ангели співають: «Алілуя»
Ми славу на землі голосим щиро.
Всі разом утверждаємося в вірі,
А Ти, о Господи, молитви наші чуєш.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні
Душа без їжі, як без сонця небо
І тіло грішне в голоді загине
Прийдемо в храм до Тебе на гостину.
Дай Хліб Життя, у Ньому є потреба.
І прости нам провини наші
Ми грішні, ми негідні, просто люди.
Недосконалість в кожного своя,
А на вустах лиш Господа Ім’я.
Прости провини, каяття прибуде.
Як і ми прощаємо винуватцям нашим
Любов до ближнього, вона така важлива
Твій брат, сестра – родина у Христі.
Залишимо образи і слова пусті.
В любові будемо всі разом ми щасливі.
І не введи нас у спокусу.
В спокусі Господа про благодать просімо,
Щоб відвернув нас справді від гріха,
Нехай дорога наша нелегка,
Але із Господом ми впевнено ідімо.
Але визволи нас від лукавого.
Від нас Ти віджени лихе створіння
Ти Всемогутній, Ти Великий, Боже
Ти завжди у спокусах допоможеш
І поведеш дорогою спасіння.
Амінь.
