“Коло сумування” чи “коло радості”?

У кімнаті один навпроти одного сиділи мама і малий синочок. Очі в обох були зажурені і вони, зітхаючи, мовчали. Задумана мати це зауважила і звернулась до сина: « А ти чим же зажурений? Ти чому такий сумний?»

Не знаю – відповів син, – я дивлюся на тебе … мабуть мені сумно, бо ти сумна.

Мати задумалася про причину свого сумування і зауважила, що вона сумує, бо дивлячись на сина, що він сумує, і сама зажурилась. Ось так з’явилось «коло сумування».

Довго не думаючи, мати усміхнулася і її радісні очі поглянули ласкаво на синочка. Той у відповідь також усміхнувся. Обоє радісно засміялися. Ось так розпочалось «коло сміху».

Від того часу у сина на устах часто можна було бачити усмішку. Лише спостережливі могли зауважити, що найчастіше усмішка з’являлась, коли синочок бачив свою маму. Адже саме мама приносила йому так багато радості, творячи кожного разу таємниче «коло радості».

Дуже часто ми задумуємось над нашими труднощами, які приносять нам смуток. А може потрібно подумати над вирішеннями цих трудностей і це принесе нам радість?

А ще Ісус, Учитель з Назарету, сказав: «що хочете, що люди вам робили, те і ви робіть їм»