БЛАЖЕННІ ТИХІ

Тиша – це власність, якої ніхто не може від нас забрати

«Мова – це срібло, а тиша – це золото». Навіть народне прислів’я каже нам, що тиша має дуже велику вартість, що є дуже цінною. Але народна мудрість не була першою в такому стверджені. Про тишу вперше говорить саме Святе Письмо, пояснює її смисл, ціль, а навіть в багатьох випадках Біблія рекомендує нам перебувати в тиші.

В 5 розділі Євангелії від святого Матея читаємо, що тихі успадкують землю. Логічно подумаймо: нині важко насправді успадкувати землю, а тим більше тишею. Земля завжди мала свою ціну і вартість, а тим більше, коли нині за величезні гроші люди здобувають клаптик землі. Скільки ж потрібно находитись по урядових кабінетах, поназбирувати відповідних паперів, заплатити грошей, потратити час і здоров'я. І при цьому тиша так часто порушується. Навіть на прикладі нашої паулинської Парафії в Броварах, чи в інших містах, або в селах, можемо переконатись, що не легко є здобути хоч трішки землі для будівництва храму, хоча це робиться для всіх людей в загальному, а не для якоїсь однієї приватної особи. І в цьому випадку тиша і мовчання аж ніяк не допомагають, коли потрібно ходити і випрошувати метр за метром, щоб для костьолу виділили землю. Але над цим є ще Бог, до Якого вся земля належить.

Вертаючись до теми, скажемо, що Ісус є правий, коли говорить, що тихі успадкують землю. Що ж це мусить бути за тиша, що має в собі таку силу? І про яку взагалі тишу говорить Ісус? Перш за все ми повинні собі усвідомити одне: коли Бог говорить – людина повинна слухати, повинна мовчати або бути уважною, шанувати цей момент, коли Господь щось нам каже, а потім розпочинається діалог. Щоб говорити з Богом, не потрібно вживати голосу, крику, шуму, хоча Вартимей кричав: «Ісусе, помилуй мене!» Часом потрібно й кричати. Але тим разом подивимось з іншої сторони на тишу. «Мовчання – знак згоди», це ми знаємо з дитинства, чули в школі і часто помічали у щоденному житті. Тиша – це щось впевнене, щось, що вирішилось, що заспокоює наше майбутнє, нпр. спокій в сім’ї.

Людина, коли їй бракує тиші, втрачає сенс життя, не хоче жити, таке життя не вважає життям (Іов 3, 26). Отож тиша дає життя. Бог в тиші розпочинав створювати світ, небо, землю і нас людей. Ізраїльтяни коли втікали від єгиптян раділи тишею і мали щораз більше бажання жити (Псалм 107, 30), бачили своє майбутнє. Припинився балаган, страх, шум, відійшла смерть – раділи тишею, яка настала. Тиша є доказом присутності Бога (Мдр. 18, 14). В тиші є увага, або точніше уважність, чуйність і в тиші зі спокоєм людина вирішує дуже складні і заплутані справи. Щоб правильно вирішити щось в житті, потрібно зосередитись, втихомирити все навколо себе, дозволити запанувати тиші (Іс. 30, 15). Страх тільки підтримує метушню і бурю, а тиша настає тоді, коли людина відчуває опіку (Мт 8, 26; Мк 4, 39; Лк 8, 24). Тиша дозволяє говорити іншій людині, взагалі побачити когось біля себе, позбутись егоїзму і почати любити ближнього, а через нього вчитись любити Бога (Діян 21, 40). Навіть небо затихає, коли Господь розпочинає діяти (Откр 8, 1).

Обіцяна земля – це небо. І ми як Божі діти прямуємо до Небесного Отця. В тиші ми є більш уважні, зосередженні, а в цей момент Бог може найбільше нам сказати. Прикладом цього, що тиша збагачує нас, є сама Матінка Божа, яка всі Божі справи в тиші зберігала в своєму серці. Отож нехай наше серце буде тихим затишком для Ісуса.

О. Лаврентій Ян Жезіцький OSPPE