Мета Літургії, як і кожної релігійної дії — ставити людей у зв'язок з Божеством (саме слово "релігія" походить від латинського слова "релігаре" — зв'язувати). Літургія, або Служба Божа (від грецького "лейтургія" — спільна служба) — це участь вірних у жертві Ісуса Христа. Літургію неможливо зрозуміти, якщо не мати на увазі її походження та її виникнення. Напередодні своєї смерті, під кінець пасхальної вечері, Христос переломив хліб, кажучи: "Це Тіло Моє, що за вас ламається...", а потім поблагословив вино, кажучи: "Це Кров Моя, що за вас проливається..." Від цієї хвилини Христос сам став жертвою, принесеною Отцю, і закликав апостолів спожити це Тіло і Кров, щоб таким чином взяти участь у Його жертвоприношенні. Якби Христос цим обмежився, то тільки самі апостоли, які були присутні на Тайній Вечері, одержали б змогу приєднатися в такій формі до жертви на Голгофі, що примирила людство з Богом і становить найвищу точку всесвітньої історії. Але Христос у цей вечір зробив свою Голгофську жертву доступною всім людям у всіх країнах і у всі часи. Він хотів у цьому своєму стані "умертвлюваної жертви" переноситися і в інші місця шляхом нечуваного й неймовірного, найбільшого з усіх чудес чуда. Він попередив свою криваву жертву на Голгофі і спершу приніс себе в безкровну жертву поділом хліба й вина, що стали Його Тілом і Кров'ю. Використання хліба й вина має ту перевагу, що воно доступне всім людям і дозволяє їм з'єднуватися з жертвою, приймаючи її на поживу в невідразливій формі. Таким чином! Літургія стала для всіх християн засобом, який дає змогу брати участь у жертві Христа і додавати до неї своє власне жертвопри ношення. Іншими словами, Літургія — це актуалізація спасіння у часі і просторі. Поясненням могло б служити одне, дуже далеке порівняння: промовець чи співак, що виступає по радіо, говорить або співає один раз і в одному місці, а люди в усьому світі можуть з допомогою радіоприймача сприймати його слова та реагувати на його почування. А якщо ці виступи зафіксувати на платівці чи зробити фільм, то і в наступні роки зможемо слухати чи бачити цього артиста. Це дуже грубе порівняння з Літургією, яка є свого роду "приймачем", що дозволяє нам після двадцяти століть і в будь-якому місці земної кулі включитися в дію Христа, який приносить себе в жертву. Духовна реальність іще куди більше гідна подиву... А, проте, це порівняння дозволяє нам хоч здалека відчути, якою любов'ю було переповнене серце Христа, коли Він установив Літургію, дивний, не обмежений ні часом, ані простором засіб, що дає нам Його присутність скрізь, де лише є священик, причому Його присутність саме в Його жертовному подвигу. Справді, Христос, тепер уже прославлений, завжди залишається з нами як жертва; рани від Його мук, що залишились на Його воскреслому тілі, є доказом того, що Отець прийняв Його жертву: внутрішньо Христос продовжує бути жертвою за людей, якою Він був на прощальній Тайній Вечері перед своїми страстями. "Це творіть на спомин про мене..." Тими словами Христос доручив Церкві в особі апостолів продовжувати у віках Його покутну жертву за гріхи людства і доручив роздавати Його самого на поживу людям, щоб вони, найтіснішим способом з'єднуючись з Ним, вступали в єднання з Богом. Реальна присутність. Як може Син Божий знаходитися в шматкові хліба та кількох краплях вина? На Літургії Ісус Христос направду реально присутній на престолі, і ця присутність наперед була заповіджена. Вже за свого земного життя Христос обіцяв дати себе на поживу людям і навчав, що Його учням конче треба їсти Його Тіло і пити Його Кров: "Якщо не будете їсти Мого Тіла і пити Моєї Крові, не матимете життя вічного". Ці слова спонукали до ряду невдоволених заперечень: "Як може ця людина дати нам їсти своє тіло? Його мова не має сенсу". Навіть деякі учні покинули Його тоді. А Христос декілька разів повторив свою заяву. Він дав зрозуміти, що говорить у прямому, а не в переносному значенні. Він не говорив: "Сприймайте мою науку, живіться нею, як хлібом... Слухайте мене і заспокоюйте спрагу моїми словами..." Зовсім ні. Мова була не про символи, а про реальність. На поживу запропоновано саме Його Тіло і Кров. Хоча декому це здавалося безглуздям. Нехай навіть дехто відходить, киваючи головою... Важливим є одне: вірити Синові Божому, любов якого до людей може декому з мудреців цього світу здаватися божевіллям. Ця присутність реальна. Можна, звичайно, зіткнутися з Богом, з'їдаючи шматок звичайного хліба, чи милуючись запахом квітки, або, як учені, вдумуючись у таємниці світобудови. Справді, Бог є всюди. Він — у всьому. Але в хлібі й вині, які перетворились у Тіло і Кров Боголюдини, Він перебуває цілком особливо діючим способом. Дуже таємна ця реальна присутність Христа в Літургії, коли священик перетворює хліб і вино. Проте треба вірити словам Христа: "Це Тіло Моє, що за вас ламається... Це Кров Моя, що за вас проливається..." Немає нічого, що дозволяло б нам розуміти ці слова в переносному чи символічному значенні. Як духовна сутність. Цю наявність ми не можемо сприймати своїми тілесними чуттями так само, як не можемо з їх допомогою сприймати наявність душі в тілі, знання — в мозку. Реальну присутність Христа у хлібі й вині (що церковною мовою має назву Євхаристії) можна порівняти, хоч і дуже приблизно, з присутністю душі в тілі. Це дозволяє зрозуміти, що, споживаючи тіло Христове, ми не знищуємо його, але наша душа з'єднується з ним особливо тісним способом. Інколи запитують: "Як може Христос в один і той же час бути присутнім у силі-силенній Святих Дарів на всьому світі?" Але ми знаємо, що Він присутній так, як можуть бути присутні духи. Дух повністю присутній у кожній частині тіла, в якому він живе. Людина, говорячи по радіо, може в певному значенні бути присутньою одночасно для всіх людей, які п слухають по всьому світі, з допомогою радіоприймачів. Під видом хліба й вина. Можна скористатись ще деякими іншими порівняннями. Хоча вони дуже далекі, та все ж таки дають певне уявлення про те, як Христос може бути присутнім під виглядом хліба й вина. Справді, після перетворення, ні хліба, ані вина більше немає: залишається тільки їх подоба. Те, що ми бачимо, що сприймаємо смаком, чого торкаємось язиком, здається нам хлібом і вином, але, насправді, це вже не те. Так і деякі речовини, наприклад, бензин або каучук, здаються подібними й наділеними однаковими властивостями, незалежно від того, чи вони природні, чи штучні, але, по суті, — це зовсім не те саме. Взагалі треба вміти завжди відрізнити видимість від сутності. Наша особа, наша, так би мовити, "сутність" залишається тією ж самою протягом всього нашого життя, хоча наша "видимість" (обличчя, зріст і т. д.) міняється. В Євхаристії відбувається протилежне: сутність змінюється, але видимість залишається незмінною. Матеріально невловиме. Дехто хотів би, щоб було можливим виявити з допомогою мікроскопа або будь-яких інших фізичних чи хімічних засобів, перетворення хліба й вина в Євхаристії. У цьому виявляється повне нерозуміння суті справи. Матеріальні інструменти здатні схоплювати тільки матеріальні властивості речей. Наприклад, вивчаючи такими засобами мозок, чи можна виявити його геніальність? ... але безсумнівне в світлі віри у Христа. Отже, вірмо Богові і слову Христа. У світі є багато ще інших таємниць, які залишаються для нас недоступними, а для Бога немає нічого неможливого. Віруюча людина розуміє, що можливе тільки одне з двох: або, поклоняючись цьому хлібові і споживаючи його, вона виконує нісенітну дію, і тоді немає ніякого смислу ні в чому, або чинить свідомо, розумно, йдучи за словом Христа... і тоді тут сам Бог. При літургійній жертві християни приносять Богові власне своє життя. Найістотніший у Літургії той момент, коли священик, замінюючи Христа і продовжуючи Його, повторює над хлібом і вином Його слова: "Це — Тіло Моє... це — Кров Моя". Усе інше в Літургії — обряди, молитви, читання, співи —стільки оправою, яка допомагає виділити й виявити незмірне багатство, що міститься в акті Перевтілення. У цей момент присутній Христос приносить себе в жертву своєму Отцю. Він продовжує своє Голгофтське жертвоприно шення. Але разом із собою Він і нас приносить Отцеві. Це тому, що ми невіддільні від Нього: Він — голова великого тіла — Церкви, в якому ми — члени. Христос сказав: "Тіло Моє направду є поживою... Кров Моя направду є напоєм... Якщо не будете їсти Тіла Мого і пити Крові Моєї, не матимете життя вічного". Причащаючись з Тіла і Крові Христової, християнин живе божественним життя, "вростає в Христа". У силу цього апостол Павло міг сказати: "Вже не я живу, а живе в мені Христос". Ось чому Церква підкреслює необхідність приступати до святого Причастя. Кожний християнин повинен хоч раз у рік перед Великоднем причащатися. Але це мінімальна вимога, недостатня для того, аби вберегти людину від втрати її духовних сил. Бажано, щоб це Святе Таїнство християни приймали якнайчастіше. |
О. Лаврентій Ян Жезіцький OSPPE
Немає коментарів:
Дописати коментар