Відбути накладену покуту. Таїнство сповіді

Важливою частиною доброї сповіді є акт надолуження. Ця частина не раз давала ворогам Церкви нагоду викликати незгоду між вірними. Надолуження (задосить учинення чи компенсація) є повне заплачення того, що хтось був винен. Оскільки в Сповіді каянник через освячуючи ласку примирюється з Богом, тому надолуженням в ній означатиме віданя Богові тієї честі, яку він зневажив своїми гріхами. Надолужити провину відносно якоїсь людини відповідно означає повернути їй те, чого ми її позбавили(здоров»я, майно, добре ім’я ).

В надолуженні Богові можна розрізнити різні степені, тому існують різні способи цього надолуження. Найдосконаліше, повне надолуження здійснив Ісус Христос, коли на хресті спокутував за гріхи цілого світу. Ніхто з людей не міг здійснити такого надолуження Божій справедливості, тож як каже Святе Письмо : «Він - примирення за гріхи наші, а й за гріхи усього світу» (1 Йо2, 2). Муки і смерть Спасителя на хресті - це єдина відплата Богові за всі людські гріхи, вона повертає вартість усім ділам людським, які без неї не мали би жодної вартості перед Богом. Людина дійсно не може дати нічого від себе самого Господові, бо все, що має, одержала від нього. Тож разом з царем Давидом повинна сказати : «Чим Господові я віддячу за всі його добродійства для мене? Я підніму чашу спасіння і прикличу ім’я Господнє» (Пс. 115, 12-13).

Канонічний вид надолуження, що його виконується в певному часі, в Католицькій Церкві називається покутою, яку перед розгрішенням дає священик. Це може бути молитва, піст, милостиня чи загалом яке-небудь добре діло, власне це людина приносить Богові як надолуження за свої гріхи.

Кожен гріх тягне за собою дві речі: він залишає на душі пляму і перед Божою справедливість стягає кару. Як карою за гріх перших людей став прихід смерті в світ, так лише смерть самого Бога(Ісуса) могла задовільнити справедливість за образу безмежної величі - Самого Бога. Кару поніс за нас Ісус : «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс.53, 5).

Святий Бернард говорить, що після гріха ми маємо відпокутувати за пляму і рану, які одержали від гріха. Пляму прощає нам Господь у своєму милосерді, а для знищення другої нам потрібне лікування, яке полягає у вживанні ліків, якими є покута. Бо як зникла і не відновиться пляма, так само треба поступати і з раною, яку нам завдав наш же гріх. Цю думку підтверджує і Йоан Золотоустий, стверджуючи, що мало вийняти стрілу з тіла, треба обов'язково вилікувати рану , яку тілу завдала стріла. Так само замало звільнитись від конкретного гріха в Таїнстві покаяння, треба вилікувати рану, тим самим забрати у диявола можливі точки майбутніх атак чи спокус, залатати дірки в духовній обороні. Молитви чи інші дії, які священик дає за покуту, власне і є тим засобом зцілення і захисту, спричиняють до рішучої відмови від гріха і нищать його витоки.

Священики не накладають покути самовільно, але приписують її каянникові відповідно до його гріхів і їх важкості. Вони керуються канонами, які за деякі провини приписують особливі покути, вказуючи одночасно вправляти протилежні до гріхів чесноти (Наприклад, тим , що не додержують посту - піст, жадібним - діла милосердя і т.д. ). У випадках, коли каянник забрав чужу власність чи образив когось на славі, священик не може його розгрішити, коли той не погодиться і не пообіцяє(коли це для нього є можливим) направити зроблену ближньому кривду.
О. Лаврентій Ян Жезіцький OSPPE